В
обласному державному архіві дбайливо зберігають цінну реліквію –
вигорілий до світло-коричневого кольору, мовби обпалений полум’ям того
розбурханого часу, перший номер «Известий Сумского Совета рабочих и
солдатских депутатов» від 17 серпня 1917 року. Він і став попередником
нинішньої обласної газети «Сумщина». Складний і тернистий шлях пройдено
довжиною в 90 років!
Перші номери газети виходили невеликим
форматом, двічі на тиждень, але газета користувалася великою
популярністю в населення, бо ж висловлювала інтереси своїх читачів, була
єдиним джерелом постачання інформації – що робиться в краї, в країні.
Незабаром, на пропозицію широких верств громади, «Известия» стали
виходити у світ щодня і називатися «Наш голос». Між іншим, примірники
цієї газети є бібліографічною рідкістю, від 31 до 53 номера зберігаються
в архіві Російської Академії наук у Санкт-Петербурзі. Мабуть, настав
час, аби ті безцінні сторінки повернути до Сум, щоб вони прикрасили
музей «Сумщини», створений недавно, до ювілею видання.
Нуртування подій 20-их років минулого століття, нерівний пульс
громадського життя, часті зміни планів керівництва країни стосовно
конкретних шляхів розвитку держави – це відбивається в публікаціях і
навіть в частій зміні назв нашої газети. Так, у січні 1919 року після
звільнення Сум від німців газета видається під назвою «Коммуна», із 7
серпня того ж року «Власть советам», а в 1921-1922 – «Знамя труда».
Після
створення округів – територіальних одиниць – газета прибирає назву
«Плуг і Молот», стає виданням Сумського округу. З 1924 року виходить
українською мовою. На сторінках газети 20-их років – і боротьба за
українізацію в освіті, культурі, доборі кадрів тощо. Серед журналістів
тих років особливо виділяється своїми матеріалами нарисовець і
фейлетоніст уродженець Сум Василь Алешко, він був і відомим поетом та
прозаїком. Матеріали В. Алешка залюбки передруковувала і столична преса,
відтак про справи в Сумському окрузі дізнавалася вся Україна.о, до
ювілею видання.
Із створенням у 1939 році Сумської області
починається новий етап у біографії нашої газети. Вона вже виходить під
назвою «Більшовицька зброя», стає обласною. Активно включається у
створення обласних відомств, інстанцій, зростає її робсількорівський
актив. У ті насичені подіями дні на сторінках «Більшовицької зброї»
часто публікуються кореспонденції і статті С. Коблика – заступника
редактора газети, М. Дордика – завідуючого відділом сільського
господарства, І. Рейтштейна – завідуючого відділом пропаганди, А.
Марутовського – завідуючого відділом культури, І. Нагорного –
випускового, Я. Стріляного – кореспондента РАТАУ. Вони були молодими,
здібними, працьовитими. Молодими залишилися назавжди – у грізному 41-му
змінили перо на багнет, стали на захист Вітчизни і віддали за неї життя…
З
жовтня 41-го, коли Сумщину тимчасово окупували фашисти, газета не
виходила, її регулярний випуск відновився зі звільненням області, у
вересні 1943 року. До редакції прийшли працювати вчорашні фронтовики і
учасники партизанського руху Іван Соколовський (редактор газети), Андрій
Янін, Стефан Нощенко, Ніна Насальська, Олександр Кушко, Петро Носенко,
А. Маленко, Олександр Розумний, Василь Осокін, Левко Капуста, О.
Марченко, Давид Плапер, Олександр Кубатка, Іван Савчук, Іван Садовников
та інші. Все своє творче життя присвятили газеті Ніна Шойхет, Єлизавета
Василевська, Галина Носенко.
З вересня 1952 року газета виходить
під назвою «Ленінська правда». Історія газети, то й історія області, за
великим рахунком – і країни. На її сторінках все – і величне, і
трагічне. 10 липня 1920 р.: «Оскільки почастішали випадки зривання зі
стін наказів і оголошень, відділ управління Сумвиконкому останнього разу
попереджає, що особи, помічені в зриванні, будуть арештовані і передані
до суду Військово-революційного трибуналу. 22 січня 1925 р.: «На 26
січня призначені справи: по звинуваченні Петра Яковича Зайченка в
шпигунстві і зраді при білих. По звинуваченні Якима Антоновича
Дементьєва у білогвардійщині». 22 квітня 1926 р.: «20 червня робітники
Сумщини святкуватимуть п’ятирічний ювілей та випуск студентів Сумського
Вечірнього Робітничого технікуму – кваліфікованих інженерів-механіків
цукрової промисловості». 3 січня 1930 р., оголошення: «Я, Бойченкова П.
В., зрікаюся свого батька, куркуля Бойченка В. В. і пориваю з ним всякі
зв’язки»; «Я, Тригуб Я. П., зрікаюся свого батька, куркуля Тригуба П. Г.
і пориваю з ним всякі зв’язки».
23 вересня 1935 р.: «Москва, 20
вересня заступник голови ЦВК СРСР т. Г. І. Петровський прийняв у Кремлі
екскурсію робсількорів Сумщини, організовану газетою Сумського округу, з
числа кращих робітничих та колгоспних кореспондентів, що проходили при
газеті двомісячні курси роб-сількорів». Непрості, часом криваві
шляхи про-йшло наше суспільство. І все ж і в най-гірші дні того шляху
журналісти газети зуміли залишити нам рядки, які й нині читаються
співчутливо, із зацікавленням. Як-от про бойові подвиги легендарного
партизанського з’єднання Сидора Ковпака і безстрашного льотчика з
Ображіївки Шосткинського району Івана Кожедуба; про доярку із села
Токарі (Лебединський район) Марію Савченко і ланкових буряківничих ланок
Агрипину Пармузіну і Килину Баранову з Біло-пільського та Буринського
районів; про сотні інших чесних воїнів, трудівників, які й нині
складають славу області.
З 1962 року по 1984-й редакційний
колектив газети очолював Олександр Косяк (його замінив Микола Гриценко).
До редакції вливалися нові сили: Микола Данько, Володимир Стеценко,
Анатолій Тимченко, Володимир Затуливітер, Олександр Маландій, Алла
Синиця, Галина Колесник, Віктор Шевелєв, Григорій Сапожников, Борис
Вейсберг, Віктор Василець, Віктор Бойко, Олександр Вертіль, Тетяна
Бабинець, Микола Петленко, Світлана Геренко, Лілія Миленко, Володимир
Петренко, Григорій Рева, Валентина Мироненко, Віктор Величко, Микола
Науменко та інші, фотокореспонденти Володимир Масурган, Микола Руденко і
Микола Гриценко, художник Олег Солдатенко… Кожен – яскрава творча
особистість, в кожного власний стиль письма; отож не випадково газета
отримує високу нагороду – орден «Знак Пошани».
Останні два
десятиріччя газета переживала не кращі свої часи. Особливо важкий момент
– кінець 1980-их початок 1990-их; в непростих політичних обставинах
опинилася вся Україна, колектив зумів згуртуватися, не здригнувся,
прибравши назву «Сумщина» (головний редактор Віктор Бойко), повів
боротьбу за проголошення Незалежної України, зробив немало в області для
її утвердження. В період «кучмізму» нелегко було писати, але все ж
журналісти газети відстоювали своє право на свободу слова, думки, стояли
на захисті інтересів своїх читачів. Подолали і цю чорну смугу у
біографії своєї газети, радісно зустрі-ли очищення, принесене
Помаранчевою революцією.
Нині газета – на підйомі; це ми
помічаємо і за відгуками читачів, і по тому, як неухильно зростає наш
тираж. Як і 20, 50, 70 років тому ми говоримо своєму читачеві – внукам,
синам наших попередніх передплатників: ми з вами, ми – то та рука, на
яку в скруту можете опертися.
За 9 десятиріч газета дев’ять
разів змінювала назву, і нинішньою – «Сумщина» – остаточно визначила
свій статус, який і мала із самого початку: наше видання – то головний
літописець області. 19359 випусків газети – то 19359 сторінок з історії
рідного краю. Плин часу продовжується, не кінчається його літопис.
Колектив «Сумщини», як і його попередники – на бистрині життя. З чесною і
виваженою позицією: робити добро для земляків, для своєї України,
кожним рядком служити рідній державі і її народу.
