Десь майже опівночі у моїй квартирі від дзвінка заті­пався телефонний апарат. Так дзвонять, коли на столі знаходять записку «Прощай назавжди! Натерпілася! Живи як хочеш!» або хочуть повідомити про свій виграш у лоте­рею «Спринт». Та цього разу моє передчуття не справди­лося.

-Алло! Миколо! У тебе кіт є?! — почув я панічний голос Дмитра Бурлюка, з яким п'ять років працював у «Головтарабарапроекті».

-Є! А тобі навіщо?

-Не можу до своєї кімнати зайти.