Газета - прапор району

Не можна погодитися з думкою окремих песимістів про те, що вплив районки на соціально-економічний розвиток регіону незначний, а нині взагалі цей атрибут громадської думки зайвий. За більш як тридцятилітню причетність до випуску "Перемоги” переконався - вона завжди перебуває там, де твориться історія Краснопільщини. І не тільки фіксує події, а й організовує. Численні публікації про досвід роботи новаторів виробництва були своєрідною школою для сельчан. Саме з них черпали сили, коли знайомилися з особливостями роботи ланкової буряківничої ланки Віри Чоботок з Грязного, голови колгоспу "Заповіт Леніна” Федора Іскрича, ланкового механізованої ланки з Великої Рибиці Андрія Чепульського, які стали Героями Соціалістичної Праці. Поруч з ними з’являлися нові передовики.

Згадуються не так і далекі 70-і роки минулого століття. То був час народження прогресивних технологій вирощування зернових і технічних культур, а відтак газета на своїх сторінках відкрила своєрідний університет для вивчення цих нововведень. Завідуючу сільгоспвідділом Тамару Зеленську тоді можна було частіше побачити біля сівальних агрегатів, збиральних комплексів, ніж у кабінеті редакції. Вона широко і всебічно висвітлювала хід впровадження у життя набутих людьми знань, і сама навчалася. І як було не радіти, коли механізовані ланки Василя Бикова і Василя Остріщенка з колгоспу ім. Володимира Ілліча, Василя Бобирєва, Сергія Леунова з колгоспу "Хвиля революції” та інших розпочали отримувати 40-центнерні урожаї озимої пшениці, 300-центнерні - цукрових буряків.

Газета не стояла і осторонь розвитку тваринницької галузі, допоміжних підрозділів господарств, розповідала про діяльність громадських формувань тощо. Саме це і дозволило районці свого часу стати призером конкурсу міжнародного фонду "Відродження”, вона була відзначена багатьма грамотами і дипломами обласних, республіканських структур.

У нашому колективі завжди росли та гартувалися власні кадри. Це була вимога часу. Спілкування зі справжніми ентузіастами журналістської справи Анатолієм Загорульком, Ганною Жогло, Олександром Шкирею, Олександром Шевченком, Віктором Корощенком, Дмитром Даньком сприяло утвердженню молодих газетярів, зростанню їх професійної майстерності, насамперед Олександрові  Цилюрику, Іванові Чичикалу, Марії Голоті, Зінаїді Козир, Віктору Гузенку, Олександрові Савченку, Олексію Шевченку, Олександрові Моцному, Іванові Підкуйку, Володимиру Підопригорі та іншим. Гордістю для нас було те, що Аня Поповська стала переможцем республіканського конкурсу серед молодих журналістів «Проба пера». Новим імпульсом у піднесенні інформаційного рівня видання був той час, коли його редагували Юрій Фадєєв, Василь Вовчанецький.  Наявність досвідчених, зрілих працівників дозволило у 90-х роках знайти вихід зі складних обставин, коли не вистачало коштів на придбання паперу, розрахунок за друк газети, оплату за енергоносії. Серед перших в області розпочали випуск друкованої продукції - для реалізації населенню побачив світ "Телефонний довідник району”, значний інтерес у читачів викликало проведення журналістських речових лотерей, а тому і не зазнали значного зниження тиражу. Були в нас і шановані помічники, які сприяли у фінансовій підтримці видання. Це - Наумівський спиртзавод (директор В. Горєвий), колгоспи "Хвиля революції”, ім. Ілліча, ім. Леніна (голови А.Садовий, В.Швачич, С.Говорун) та інші. У газети з’явилися нові співзасновники, серед них рада агропромислових формувань, саме вона була одним з ініціаторів тісного співпрацювання з товариствами, тоді було виділено колективу нове приміщення, автомобіль. Згодом легковий автомобіль придбали з допомогою народного депутата України Валерія Черепа.

На початку 90-х років відбулися зміни і у технології поліграфічного виробництва. Відходив у минуле лінотипний набір тексту, високий друк. Із розумінням до цих змін поставилися у районній друкарні, тут допомогли освоїти роботу електронних машин "Елема”, комп’ютерних систем. Справжніми майстрами набору і верстки полос стали Ірина Клишнікова, Марина Мироненко і Валентина Місюра. З ініціативи директора Олександра Чепусенка, його помічників Миколи Лахая, Миколи Колодки, Катерини Крамаренко впровадили офсетний друк, та, шкода, на далі не вистачило духу (потрібні були значні кошти) і тому районка нині завершує свій поліграфічний цикл в обласній друкарні.

Не забути і творчі спілкування з російськими колегами-сусідами, випуски з ними об’єднаних номерів, проведення літучок тощо.

Більш як 15-літній проміжок часу за редакторським столом був не завжди успішним: випускалися з поля зору істотні теми, слід було більше друкувати матеріалів про життя людей села, віддалені населені пункти тощо. Праця в газеті прилучала до відповідальності, вірності обраному життєвому шляху. Саме цього досягли і Леонід Андреєв, Людмила Бойченко, Олексій Вертій, які захистили кандидатські дисертації, з газетярської роботи перейшли на наукову. Другий редактор нашого видання Захар Мороз отримав звання професора, був відомий у колі літераторів, шанованим мистецтвознавцем, драматургом. У нас розпочинав свою творчу стежку Іван Корнющенко, нині автор більш як десяти художніх, краєзнавчих книг, він член Спілки письменників України. У Краснопіллі набув досвіду Владислав Жмурков, який працював і в обласній газеті, а тепер він власкор по Сумщині "Голосу України”.  Не можна не згадати і про те, що перші проби пера відбулися на сторінках "Перемоги” у юнкора з Мозгового Михайла Прудника, який після закінчення факультету журналістики, розпочав працювати в журналі "Перець”, тепер очолює його, він відомий гуморист, заслужений журналіст України, один з активних членів Спілки письменників.

Мені до снаги спілкування з членом Спілки письменників Росії Сергієм Кодаком з Мезенівки, краєзнавцями Андрієм Косарєвим і Леонідом Дідоренком з Краснопілля, заслуженими працівниками України у відповідних галузях Варварою Заїкою з Осоївки, Олексієм Чернявським з Краснопілля, Віктором Ладним і Єфросинією Гончаренко з Миропілля, Миколою Усиком із Запсілля, Віктором Швачичем, Петром Середою, Михайлом Дородьком з Великого Бобрика, Павлом Годуненком із Земляного, Миколою Калініченком з Великої Рибиці та іншими, які завжди були помічниками районки. Їх добре слово, конкретна пропозиція ставали стимулом у праці сельчан. До поєднання з високою духовністю закликають твори Лілії Лисенко з Великого Бобрика, Олександра Шкирі, Інни Зоркіної, Леоніда Дрозда з Краснопілля, Григорія Кулика з Сінного, Леоніда Забари з Тур’ї, Василя Рагуліна з Рясного, які мають вже свої книжечки або чекають виходу у світ.

80 років для історії це мить, а для газети - вік. Не завжди було легко писати, але покоління журналістів відстоювали своє право на свободу слова, стояли на захисті інтересів своїх читачів, слугували рідній державі, народу.

Більше трьох десятиліть тому за дорученням редакції довелося в Московській науковій бібліотеці, Харківському державному архіві перегортати пожовклі від часу перші номери нашої газети-ювілярки. То хвилююче було знайомство, бентежне прочитання заміток, статей, репортажів, нехай і написаних на невисокому художньому рівні, але від них наснажувався почуттям віри у краще завтрашнє, у те, що сельчани наполегливо торували свою дорогу до світлого, прекрасного. Йшли, хоча на цьому шляху існувало чимало перепон, відомих в історії нашого народу. Але вони мали у своїх супутниках районку, звідки черпали сили і для праці, і для творчості, і для відпочинку. Вбачаю, що "Перемога” є постійним дороговказом для земляків, вона прапор у житті району, вона бажаний гість у домі тих, хто не схилився перед труднощами. Пишаюсь, що всі ми є творцями кращих сторінок літопису отчого краю. А продовжувати його молодим.