Життєві історії успіхів – дуже різноманітні. Комусь посміхається доля, комусь допомагають батьки, хтось наполегливо працює, а хтось – крокує життєвою дорогою з усмішкою, віддаючись долі випадку. Здається, саме так сільський хлопчик Вітя став поважним журналістом Віктором Кириловичем Савченком – власним кореспондентом газети «Правда України», генеральним директором Сумської ОДТРК. Спробуємо ж прочитати деякі сторінки з його життєвої книги.

- Вікторе Кириловичу, Ви – напрочуд талановита особистість, людина досвідчена і дуже поважна, Ваше ім’я досить відоме сумській журналістиці. Чи мріяли Ви про таке?

- У дитинстві навіть не думав про це. Вчився посередньо, погано знав граматику. Любив фантазувати. Інколи згадую, коли в школі творчі роботи писали, то мою завше зачитували останньою, бо в ній було багато помилок – море. А який це журналіст, що не знає мови? Та доля склалася так, що почав писати… Тоді і правила засвоїв.

- Які з власних матеріалів Вам найбільше запам’яталися?

- Писав про все, але особливу увагу приділяв нарисам та журналістським розслідуванням. А запам’ятовуються найбільше ті, на які приходить велика кількість відгуків від читачів. Це завжди приємно, бо означає одне: твій матеріал помітили, він є вагомим. Так, згадую свою статтю про хутір Нова Спарта, що в Середино-Будському районі. Публікація зачепила читачів «за живе», я виконав своє завдання.

- Вікторе Кириловичу, Ви багато пропрацювали в журналістський сфері. Тож, як, на Вашу думку, журналістська діяльність – це талант чи щось, чого можна навчитися за потреби?

- Виокремити золоту середину важко, мабуть, навіть, неможливо. Журналістами не народжуються, але й не стають. Це праця, що поєднує в собі і теорію, і практику, і талант. Та головне – мати справжнє бажання. Журналістика  потребує постійного вдосконалення, але й на стандартній заученій методології далеко не заїдеш. Талант, робота над собою та творчий пошук – ось основні складові успіху.

- Існує думка, що журналістика – це четверта влада. Чи вважаєте Ви свою професію корисною, такою, що здатна впливати на суспільні реалії?

- Беззаперечно! Я спілкувався з найвищим керівництвом – з-під мого пера виходили гострі і критичні публікації. Саме вони неодноразово були підставою для звільнення посадовців. Так, обласний комітет компартії за десять років аж сім разів розглядав питання моїх публікацій. Це я вважаю показником впливовості журналістики.

- І чим це закінчилося?

- Знайшли спосіб «відірвати» мене від газети. Так я прийшов на телебачення. Став генеральним директором на ОДТРК. Приємно, що і там знайшов «своє» місце. За всі роки роботи – жодної скарги від підлеглих.

- А що Вам більше до душі: робота в друкованому ЗМІ чи на телебаченні?

- Я – газетяр. Нетривалий час очолював міське видання «Суми і сумчани», працював у газеті аграрного університету. Мені дійсно подобається писати. Навіть книгу видав, хоча раніше вважав – що це непотрібно, це лише для амбітних журналістів. А телебачення не люблю, тому що не цікаво. А не цікаво чому? Бо потрібні великі суми грошей, аби зробити щось вартісне. Грошей, як ведеться, немає.

- Яких принципів, на Вашу думку, потрібно дотримуватися журналістам?

- Не заглядати нікому «в зуби». Говорити тільки правду, бути об’єктивними, і, звісно, багато та регулярно працювати над собою.

- Маєте що сказати своїм майбутнім колегам, що лише починають знайомитися з медіа-світом?

- Людям, які прагнуть стати журналістами, треба пам’ятати, що найкраще — це самоосвіта. Читайте та просто пишіть. Пишіть і набивайте руку. Подібні дії – найкращий простір для експериментів як із словом, так і з самим собою. Візуалізація мислення та збагачення словникового запасу — не найгірші речі, які можуть статися з Вами. То, чому б і не поекспериментувати?

- Вікторе Кириловичу, дуже вдячні Вам за відверту розмову. Було надзвичайно цікаво поспілкуватися з професіоналом такого рівня. Бажаємо Вам багато творчих задумів та наснаги. Творіть ще довго-довго та надихайте молодих колег своїм прикладом!

З досвідченою “акулою пера” спілкувалися

студенти кафедри журналістики і філології СумДУ

Марія ДУБІНІНА і Олена ВЄЧКАНОВА

На світлині: член гільдії редакторів-ветеранів Віктор Савченко.

Фото Івана БОЙЧЕНКА