12 січня в районному будинку культури пройшов вечір пам`яті Миколи Єрохи, який у стилі самого поета назвали «Єроховієм». У цей день журналісту, поету, самодіяльному композитору виповнилось би 78 років. Ініціаторами такого творчого вечора, де знову б лунали вірші і пісні Миколи Єрохи, виступили його друзі по поетичному цеху, зокрема Петро Товстуха.

Мала зала – заповнена вщерть, вільних місць не було. Люди підходили і підходили, щоб ще раз засвідчити свою пошану поетові, який настільки крилато і просто описав рідний край, присвятив рядки чи не кожному селу, річці, легендарній місцині Глухівщині, що легко твори читати і дітям, і дорослим. Як підкреслив друг дитинства, депутат обласної ради Петро Нечмоня, справжню цінність Миколи Єрохи ми зрозуміємо ще пізніше, бо його талант був у незвичайному баченні краси. «Політика людей роз`єднує. Це брудна справа. От Микола ніколи нею не займався, а навпаки займався культурою, яка об`єднує. Він бачив красу в музиці, в природі, в жінці», – сказав він і нагадав, що не полишає думати про пам`ятник другові в Глухові і Суходолі.

Начальник відділу культури Глухівської РДА Ольга Горбачова поділилась задумкою започаткувати місцевий фестиваль авторської пісні з іменем Миколи Єрохи.

Це був вечір здебільшого вже добре відомих пісень на слова поета, але прозвучало і кілька нових у виконанні Сергія Єрохи, Миколи Євтушенка, Володимира Соломенного. Друзі-поети Ірина Колтакова, Іван Дерпа, Микола Гурець прочитали вірші-посвяти. Науковий співробітник краєзнавчого музею Тетяна Дєдушкіна з маленькими читцями підготували поезію-спомин про першу косовицю. Працівники районної бібліотеки, зробили міні-виставку, тож кожен міг бачити, який доробок залишив по собі маестро.

Оксана Коваленко, НЕДЕЛЯ

«Баян играл, перо скрипело»

Ему сегодня семь с восьмеркой,
Немало, вроде и немного,
Творил добро он на пятерки,
Был с юморком и очень строгий.

Любил он жизнь и всех в округе,
И был любим округой всей,
Он был надежным, верным другом,
А на дворе – «ЕРОХОВЕЙ».

Баян играл, перо скрипело,
Он что-то новое творил,
За труд любой он брался смело
И не жалел на это сил.

Он не искал покоя вовсе,
Спортивных дел всех старожил,
Когда листву роняла осень,
Он песнь про «Велетень» сложил.

По тех местах он шел тропою
Не ради славы и наград,
И вышла книга той весною
Про партизанский наш отряд.

Вот так он жил, без передышки,
Тащил ерохинский свой воз,
Ну а, в итоге, книга вышла
Про Глуховский наш гослесхоз.

Степаныч с нами в этом зале,
Он в наших душах и сердцах,
О нем мы многое сказали,
И спел Сережа за отца.

Иван Дерпа