Сумський письменник, член нашої гільдії,  Петро Нестеренко подарував читачам нову книгу «Поклик»,  яка змушує замислитися над місцем  людини у житті. Якщо раніше творча палітра автора здебільшого присвячувалася мирним творінням , то ця повість повертає нас у буремні дні другої світової війни, події відтворюють долю двох родин. Їх глави за покликом серця з’являються до військкомату, щоб йти боронити рідну землю від ворога. Павло і Василь були друзями, обоє зводили у придеснянському краї  промислові підприємства, житлові будинки,  різні споруди.  Тепер їх покликала війна до зброї, та на фронт відправляють лише Павла Малясова, а Василю Яковенку надають броню з тим, щоб він як здібний спеціаліст, умілий господарник кував перемогу у тилу. Потрібно було закінчити розпочату справу, а потім евакуювати народногосподарські об`єкти у Казахстан чи Узбекистан, де б для військ випускалася необхідна техніка, зброя.
 

Автор зворушливо передає настрої героїв твору.  Яскраві портретні характеристики Павла і Василя допомагають зрозуміти стан їх душі, намагання зробити рідний край квітучим, щасливим. Особлива увага приділяється життю їх дружин. Уляна постійно чекає листів від свого чоловіка-героя, орденоносця, нерідко згадує ті дні, коли з чоловіком відпочивали, працювали, виховували діток. Тепер жінка трудиться у військовому госпіталі, чатує  за виздоровленням поранених. А ще вона упевнена, що Павло повернеться додому живим, навіть ходить до церкви і просить Бога, щоб його обминали кулі під час боїв.  Уляна чутлива жінка, її серце  постійно б’ється бентежно.  Інша ситуація у  Софії, адже Василь вдома, він переживає, що не на фронті разом з усіма. Дружина заспокоює  чоловіка: фронт і тут, хоч і мирний, хтось же повинен поставляти смертоносний вантаж  військам. І не варто жалітися на тих, хто скоса дивиться на тиловика. Та й потрібно буде згодом, коли прогонять ворога з рідної землі, відбудовувати  міста і села. Це також необхідна місія, але Василь  все одно відвідує військкомат з тим , щоб відбути до тих, хто воює. У його душі неспокійно, тривожно: як він буде дивитися в очі тим, хто повернеться додому, що він скаже другові Павлові після Перемоги. Це відчуття загострюється особливо тоді, коли В. Яковенко дізнається, що Уляна  у складі військового госпіталю також на фронті.
 

Читач з неослабною увагою стежить за долями, відносинам  між героями. Софія на відміну від Уляни виважена жінка. Вона дає лад вдома, чекає з роботи чоловіка, але той не завжди має навіть змогу прийти, щоб відпочити. Відданість справі , відповідальність за доручену справу змушують його віддавати себе до останку  виробничому процесу. Як керівник,  він ще відповідає і за життя свої підлеглих. А це в основному молоді будівельники, ветерани праці, недавні фронтовики, які після поранень повернулися до рідного краю.
 

Кожна сюжетна лінія повісті переконливо змальовує нелегкі випробування, що випали на долю народу, що воював, тих, хто перебував у тилу ворога. Не всі стали до мирної праці. Під час штурму Берліну загинула смертю хоробрих Уляна Мелясова. Невизначеність у житті змушує Павла виїхати з рідного міста у пошуках кращої долі.  Визнання прийшло  до Василя -  за ударну працю в роки війни він отримує  заслужену нагороду. А вийшовши на відпочинок, В. Яковенко у пошуках імен загиблих з тим, щоб їх гідно вшанувати.
 

У повісті розкривається уміння автора дати тонкий, точний аналіз найскладніших моментів внутрішнього життя героїв. Вони уміло пов’язуються  з соціальними причинами людської невлаштованості.  Це все передається тактовно, без  складності. Завдяки умілому використанню образних особливостей досягнуто емоційної і психологічної напруги, що свідчить про зрослу майстерність прозаїка. А відтак книга П. Нестеренка читається з неослабною увагою, це чесна розповідь про минулі грізні години. Вони співзвучні з нинішніми днями, коли йде боротьба із сусідою-агресором. Тому усім нам потрібна перемога, тільки перемога!

Олександр КОЗИР,
голова гільдії редакторів-ветеранів області