16 серпня своє 75-річчя відзначив журналіст, письменник, лауреат обласної премії імені М. Теницького з Бурині Григорій Фастівець, якого кореспондентські матеріали, новели, оповідання, замальовки, повісті  схвально зустрічають читачі. Цими днями відбулася презентація  його нової книги «Три любові Петра Однолюба». Земляки висловили свої думки щодо повісті, побажали ювіляру подальших творчих здобутків.

Г. Фастівець  у повісті широко і розлого змальовує долю водія Петра Однолюба. Манеру його письма вирізняють романтичність, ліризм при зображенні душевних переживань героїв і водночас аналітичність, пильну увагу до практичних, побутових сторонах повсякдення.  Інтригуючий початок твору знайомить нас з батьком трьох синів, що все життя віддав їх вихованню. Всі вони знайшли своє місце в житті, всі поважають старенького. Здавалося б тут немає нічого дивного, так зазвичай й повинно бути, але справа в тім, що жоден з них не був Петру рідним,  він тричі одружувався і у дружин вже були маленькі дітки. З першою - Лідою - познайомився  під час вивезення цукрових буряків на переробне підприємство. Вона причарувала парубка своєю красою, а ще складною жіночою долею, своїм сином Митьком.

Взаємовідносини у сім’ї  Петра автор змальовує точними характеристиками, прагненням досягти одностайності у прийнятті молодою родиною рішень. Інколи  додаються й непередбачувані обставини, непорозуміння  з яких треба виходити на користь злагоди, поваги, любові один до одного. Та щастя тривало не довго - Ліда помирає і Петро разом з тещею вдома виховують хлопчика. Батькові пророкують швидке нове одруження, бо він видний, господар, але чоловік ні з ким не знається, йому дають прізвисько – Однолюб. «Воно ніби прилипло до чоловіка, відтоді ніхто в селі поза очі вже не називав його ні по імені, ні на прізвище: для всіх Петро став Однолюбом».

Подальші лінії сюжету повісті  свідчать про те, що Петро все таки закохується в жінку, коли перебував у Харкові у відрядженні. І знову та ситуація – Зіна мала  сина Вадима, з ним виникло чимало клопоту, потрібно було знайти до нього ключик для взаєморозуміння. Це не легких завдань, але з цим батько успішно справляється. Але нова біда приходить у сім’ю Петра- дружина покидає його і виїжджає з села з морячком, звісно, без сина. Автор уміло розкриває сутність душі жінки, яка для своєї втіхи розлучається з новою родиною , та все ж пізніше хоче повернутися додому, але її ніхто не сприймає. Вадим вже міцно прив’язався до Петра, вважає його найріднішою , найближчою людиною у своєму житті. Психологічно виважені картини подій змушують задуматися про невідворотність осудження подібного, подібне нерідко трапляється у нашому суспільстві.

Змальовуючи життєву дорогу Петра Однолюба, не відмовляєш у спостережливості прозаїка, ведення ним м’якої, щирої мови, чутливої до всіляких негараздів. Відчувши симпатію  до Марії, що із односельцями прибула до їх колгоспу  із Західної  України на обробіток сільгоспкультур, він пропонує їй руку і серце. І знову стає батьком одного із її синів, маленький  Іванко є  повноправний член їх сім’ї. Умілі портретні характеристик підсилюють твір. Ще від першої дружини Петро з нетерпінням чекав синочка чи донечку, а ось вже  скоро Марія народить і буде його дитина. Та трапляється жахливе, непоправне - через необережність Марія гине на буряковому полі.

 Так він стає батьком трьох синів, які з роками стали дорослими і свідомо розуміли, оцінювали вчинок Петра, його роль у їх вихованні, підтримці при життєвих колізіях.  І коли той вже знаходиться  на передсмертному одрі, відбувається важлива між ними розмова, яка підтвердила те, що чоловіки мали характер, звички батька, батька, а не вітчима, що плекав їх як рідних, найближчих, найрідніших. «Я вами жив…любив вас…і люблю» - освідчується він їм. Ті опустилися перед ним на коліна: «Ми перед вами у вічному боргу». Вони не підвели його, не розгубили його уроки, коли торували  самостійне благополуччя. Як кажуть, посіяне добро добром проростає.

Не можна оминути і яскраво виведений у повісті образ Вірки, яка була сусідкою головного героя. Її життєва стежина тісно пов’язана з Петровою, але вона не зійшлася з його. Однолюб віддав себе до останку дітям, хоча Вірка не стояла осторонь його намагань дати їм найсуттєвіші, людські поради, допомогу. І не випадково, коли помирав батько, чоловіки запевнили стареньку жінку, що вони не покинуть її, вона завжди відчуватиме їх сприяння. Це особливо важливо у нинішньому житті.

Нова повість Г. Фастівця засвідчила про його творче зростання, серйозність і відповідальність при роботі над твором з актуальної суспільної теми.
 

Олександр КОЗИР,
 голова гільдії редакторів-ветеранів області