Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської областіП`ятниця, 22.09.2017, 16:13

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню
Категорії розділу
ПОСТАТІ [8]
НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ [17]
НЕ СЛОВОМ ЄДИНИМ... [1]
БАГАТА (МАРУЩЕНКО) НІНА [4]
ВОРОНЕНКО РАЇСА ПАВЛІВНА [5]
ВЕЙСБЕРГ БОРИС СЕРГІЙОВИЧ [1]
ГОНЧАРОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ [3]
ГРИЦЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ [6]
ЄРОХА МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ [5]
КОЗИР ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ [2]
КОРНЮЩЕНКО ІВАН ПИЛИПОВИЧ [5]
МАТВІЄНКО ВІТАЛІЙ ДМИТРОВИЧ [1]
НЕСТЕРЕНКО ПЕТРО АНДРІЙОВИЧ [12]
ПАСЮГА БОРИС ОЛЕКСІЙОВИЧ [4]
ПРАВДЮК ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ [2]
САВЧЕНКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ [6]
СЕНЬКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА [2]
СЕРДЮК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ [1]
ТАРАСЕНКО ВІКТОР ІВАНОВИЧ [3]
ФАСТІВЕЦЬ ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ [2]
ШЕСТАКОВ ЛЕОНІД ПАВЛОВИЧ [1]
Наші захоплення
На своїй хвилі
Радио онлайн
Курс гривні
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
Форма входу

Головна » Статті » НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ

В Україні усе з «Перцем»


Сміх – одне зі знарядь людського розуму, спосіб самозбереження, ознака здорового глузду. Але пам’ятаймо, що сміх без причини, як то кажуть, ознака дурачини. Сміх буває різноманітний: гучний і тихий, саркастичний і відвертий, і навіть фольклорно забарвлений. І, як кажуть психологи, означають ці «хіханьки-хаханьки» на підсвідомому рівні кожен своє: зухвалість, відкритість, заздрість, скритність, загрозу, страх, внутрішню напругу, веселий норов, оптимізм. Приємно те, що за всю свою історію (погану чи хорошу, плачевну чи славетну) українці так і не навчилися сміятися «в кулачок» – здебільшого посміхаються, як той тесть з реклами, що вигукує напханому варениками зятю: «Ай, молодець!». Сміялися і сміятися будуть. Як наголошує народна мудрість: «Давайте сміятися, щоб не було так гірко». Українці володіють неповторною особливістю чарівного злиття сумного сміху й усміхненого суму. Теми анекдотів, байок, памфлетів підказані самим часом.

Як сьогодні живеться відомому сатирично-гумористичному журналу "Перець"?

Від часів віршів і байок Івана Сковороди, від шкільних вертепів і студентських інтермедій, від радянських сатиричних «Крокодилів» і появи в хрущовсько-брежневські часи «КВК» до сучасних сатиричних продуктів радіо й телебачення «Файна Юкрайна», пародійної «Великої різниці», гострої критики творчого об’єднання «Веселі яйця» та пом’якшено-іронічного погляду на життя еліти в «95-му кварталі» – все це історія гумору й сатири, історія сміху українського народу. За творами різних часів можна історію цілої країни написати, але, на жаль, й історію пороків народу й окремої людини, історію недоліків суспільства, недосконалості влади, державного устрою тих чи інших часів також.

Гумор народу – відображення дійсності, до того ж безкоштовні ліки від буденної сірості, злиденності, поганого настрою й душевної нудьги. Одним з незмінних, невмираючих друкованих видань гумористичного характеру в Україні й понині залишається журнал «Перець». Так, так! Як це не дивно, він – живий. Не такий популярний, не такий узнаваний, з невеликим накладом, але – живий!

Автори сучасного журналу працюють в різноманітних класичних для свого видання літературних жанрах, як то: фейлетон, памфлет, гумореска, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм, сатирична замітка, байка й, звісно, карикатура, шарж. Всі ці жанри в журналі, що мислить, мають проблематику, виважено й влучно виявляють комічну суть негативних фактів і явищ дійсності. Журнал, як завжди, вміло й професійно гуморить до сліз й розсипає сатиру крізь сльози.

Розкриваючи кольоровий журнал, одразу пригадуються сторінки й сатиричні карикатури номерів 80–90-х років, що пилилися у великих підшивках на антресолях. В Нікополі цей журнал не продається в газетних кіосках – а шкода! Його можна лише передплатити на пошті. Незмінним редактором журналу «Перець» з початку життя незалежної України є Михайло Прудник, з яким «Проспекту Трубників» вдалося поспілкуватися особисто. Така можливість випала, коли Михайло приїздив зі своєю дружиною, нашою землячкою – Світланою Прудник (матеріал про неї як літературного редактора дитячого журналу «Барвінок» був опублікований у «ПТ» №60 від 28 липня 2011 р.).

– Пане Михайле, не пригадаєте, хто був засновником веселого журналу?

– Біля витоків «Перцю» стояв всім відомий український гуморист Остап Вишня, а також Олександр Довженко та Василь Чечвянський. Хоча першим редактором був Василь Михайлович Блакитний (справжнє прізвище Елланський – Прим. авт.). Кращі карикатуристи та кращі гумористи-письменники працювали в цьому журналі. У 1934 році сталося так, що багато позаштатних авторів «Перцю» та майже весь творчий колектив були репресовані. І коли журнал перебирався у 1934 році з Харкова до Києва, то з редакції нікого й нічого було перевозити. Наш гумор, сатира завжди були як більмо на оці для влади. Але іноді, як це було у 1941-му, влада починала розуміти, що народові у часи фашистської навали потрібна хоч частка гумору, веселощів – і журнал продовжував сміятися, розказуючи й показуючи читачеві недоліки системи, бюрократів й «самодурів», висвітлював всі тяжби міжнародних відносин, комічні ситуації з життя простого люду.


– Хто ж сьогодні створює журнал?

– В кожному номері близько 80 карикатур. Це найкращі карикатуристи в світі! І я не вихваляюся. Якщо хтось із наших художників-карикатуристів бере участь у міжнародних конкурсах, то ще не було такого, щоб вони залишалися без найкращих місць та високих нагород . Наприклад, наш карикатурист Юрій Кособукін має 500 міжнародних призів – це своєрідний рекорд. Анатолій Василенко – наш художник, визнаний народним художником України. У нас працює ще один народний художник Радна Пилипович Сахалтуєв. Всім відомий та улюблений мультиплікаційний фільм «Острів скарбів», «Пригоди капітана Врунгеля», «Лікар Айболить» створені під його головуванням. Народні, заслужені, головні художники – ось такий «шляхетний» в нас колектив.

Але гумор – це така штука, якій в інституті не навчиш. Щоб створити маленьку карикатуру-шедевр, треба мати хист від Бога, талант від природи. У нас якось працював Степан Іванович Олійник, автор фейлетону «Пес Барбос і незвичайний крос», з якого Леонід Гайдай пізніше почав зйомки однойменного фільму. А чудова кінокомедія «Королева бензоколонки»? Автором сценарію стрічки був Петро Лубенський, що постійно співпрацював з нашим журналом. Зараз талант гумориста дуже рідкісний. Раніше реакція на гумор була різкою, дієвою – часто-густо «антигероїв» наших публікацій знімали з роботи. А зараз робота журналіста, який когось покритикує, сприймається в штики. Як на мене, то навпаки, керівники повинні сприймати журналістів як своїх помічників, які підказують їм те, чого вони не помічають.

Журнал створюється як професіоналами, так і нашими читачами. З усієї України приходять листи з фейлетонами, анекдотами, байками, карикатурами, народними усмішками. Тим самим люди показують свої регіональні особливості побуту життя і манеру гумору.


– А чи зберігся в незалежному «Перцеві» традиційний дух журналу?

– В Україні все з перцем: і борщ, і горілка, тому й видання просто повинно було отримати таку гостреньку назву – «Перець». Мабуть, це єдине видання в Україні, яке зберігає ті традиції гумору. По телебаченню ми бачимо гумор вище пояса і нижче пояса. Так от телебачення в основному й тримається на гуморі «нижче», на тому, що десь хтось оголив або нижче, або вище свого поясу. Мабуть, зараз найлегше розсмішити людину, покепкувавши грубо, без належного такту. В журналі ви такого бруду не прочитаєте й не побачите в карикатурах. Не в нашому це стилі. Так, гумор повинен бути легким до сприйняття, народним, але в той же час він має бути й культурним, розумним.

– Які теми піднімаються у сучасному журналі?

– Теми, як завжди, різноманітні. Останнім часом багато політичних. І про бензин, який народ продає сам собі, і Кощій Безсмертний у нас пенсію собі оформлює (довели!), і Змій Горинич у нас дві голови одрубати собі вже хоче, «бо податки задушили» (коли одна голова болить, то трохи легше!). Теми в нас, як завжди, висвітлюються традиційно гостро, вони соціальні, традиційно викривальні, традиційно народні, близькі до людей, до дійсності.

– Які журнал має плани на майбутнє?

– Це один із найстарших журналів України – 1 квітня 2012 р. ми будемо святкувати 90 років. Журнал вже слід занести до Книги рекордів Гіннесса, бо його наклад колись досягав 3,4 млн. примірників – такого тиражу в жодного з журналів в радянській Україні не було! Зараз і в подальшому журнал буде працювати. Сам український народ своїм повсякденним життям буде показувати нам теми, над якими люди хочуть посміятися або висміяти.

Українці будуть сміятись, реготати, всміхатися завжди відкрито, не криючись ні від кого, а ми будемо допомагати. Здорового Вам сміху!

Надія ПІЧУГІНА.

НАША ДОВІДКА

«ПЕРЕЦЬ» – український сатирично-гумористичний ілюстрований журнал. Був заснований у 1922 році, перша назва – «Червоний Перець». Один з двох (разом з «Крокодилом») найпопулярніших гумористичних журналів СРСР. Крім політичної сатири, «Червоний Перець» приділяв увагу боротьбі зі спекуляцією, безпорадністю чиновників та будь-якої адміністрації, бюрократизмом тощо, а також сатирі та гумору на побутовому рівні.

На початку 1986 р. наклад «Перцю» становив 3,3 млн. примірників (для порівняння – тогочасний наклад московського «Крокодила» – 5 млн. прим.). «Незалежний» «Перець» сьогодні щомісяця друкується накладом 10 тис. примірників.

Головні редактори: 1946–1986 рр. – письменник Федір Маківчук, 1986–1991 рр. – Олег Чорногуз.

Діючий головний редактор – Михайло Прудник.



Категорія: НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ | Додав: ales (12.01.2012)
Переглядів: 1372 | Коментарі: 1 | Теги: Перець, Мозкове, Михайло Прудник | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Приветствую Вас ! Я слышал о закрытии журнала , и был в шоке ! Последнии 5 лет не следил за выпуском , и тут на тебе ( Как можно было бы связаться с Михаилом Прудником?

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Київський час
Свята України
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Нас відвідали сьогодні
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 22
Наші друзі
Архів записів
Пошук по сайту
Copyright MyCorp © 2017 Безкоштовний хостинг uCoz