Борис ПАСЮГА, ветеран журналістики, колишній редактор газети «Ворскла»
Коли мене запитати, хто має бути членом Національної спілки журналістів України, відповідь буде короткою - «Той, хто цього потребує».
З деяких причин я не був членом КПРС і, відповідно, за радянської влади не був членом спілки журналістів. А відтак повністю у своїй творчій праці залежав від редактора. Усі мої матеріали беззастережно правилися, перекручувалися думки і фактаж. Отже, всі мої намагання писати правду залишалися марними.
Ось один тільки приклад. В своєму матеріалі я написав, що коли б на фермі всім створити такі умови, які має маяк соціалістичного змагання, то серед відстаючих залишився б тільки хронічний ледар. Гадав, що редактор похвалить мене за таке об'єктивне відкриття. А він назвав це негарним натяком і викреслив.
Хотілося мені тоді бути членом спілки, щоб мати від неї хоча б якийсь захист. Не знав і не думав я тоді, що СЖУ - з одного яйця з партійною системою.
Тепер дехто називає спілку журналістів пережитком минулого і пропонує розпустити її. Розпустити недовго, а тим більше - прибрати до рук її майно. Та перш, ніж це робити, слід проявити журналістський хист до аналізу І тоді можна буде упевнитись, що нині спілка виконує зовсім іншу функцію, ніж це було за компартійних часів. Вона справді захищає не лише своїх членів, всіх, хто збирає, зберігає і розповсюджує інформацію, а й чистоту пера.
Власне, цьому служать «Журналіст України», пленуми, з'їзди, на які запрошуються найвищі посадові особи держави, трибуна Верховної Ради України, збори первинних журналістських орга організацій.
Правда, гласність сьогодні, як ніколи, потребує захисту. Адже скільки надходить повідомлень, як журналістам перешкоджають у виконанні професійних обов'язків, а часто ще й штурхають, трощать апаратуру, б'ють, а то й убивають... І доки в нашій державі закон не став нормою життя, журналіст шукає захисту в своїй спілці.
Не буду говорити про те, як живеться журналістам республіканських ЗМІ, бо не довелося там працювати. Зате знаю, як місцева влада тримає журналістів на голодному пайку стараючись тим самим утримати їх на короткому повідку.
Нині зарплата журналіста районки часто становить мізерну - мінімальну заробітну плату плюс близько 50 гривень за умовний ранг державного службовця. З такою платнею молодий журналіст відразу має стати під захист спілки. Мотивом і правом вступу має стати не заслуга перед кимось і чимось, не приналежність до якоїсь партії, а його праця і потреба бути причетним до фахової спільноти. Варто, щоб молодий журналіст відчував свою потрібність і захищеність, щоб не залишив професію, про яку, мріяв з дитинства.
Не слід забувати про аматорів, дописувачів до газет, а також про людей з можливостями, які
подають дієву правову, моральну, матеріальну допомогу журналістам, засобам масової інформації, первинним організаціям .Часто такі, здавалося б, далекі від нашої професії люди роблять для розвитку журналістики більше, ніж професійний працівник редакції. Тому не згоден з голосами про те, що такі люди не можуть бути членами НСЖУ.
А, можливо, варто заснувати звання «Почесний журналіст України» з відповідним посвідченням і нагрудним знаком, щоб відзначати найдостойніших?
Велика Писарівка
Сумської області
Джерело: http://old.nsju.org/uploads/archive/2012/7/nomer_2012_7.pdf |
