Під таким заголовком у 2006 році «Журналіст України» помістив нарис про Галину ІЛЬЧЕНКО, яка 33 роки віддала газеті «Конотопський край». Починала позаштатним кореспондентом, закінчувала головним редактором.



      І зараз, коли дорога наша колега Галина Андріївна так неочікувано, так зарано пішла в інші світи, хочеться повторити ці слова як життєвий принцип і долю цієї людини.
      І невипадково, пішовши з редакції за нелегких сімейних обставин - треба було більше часу присвятити хворій мамі, іншим членам сім'ї, Галина Андріївна не змогла залишитися осторонь журналістських проблем і доль. Як очолювала міську журналістську організацію з 1992 року, так і продовжувала очолювати. І організацію чималеньку - близько семидесяти осіб. А що дивного: в невеличкому (100 тисяч населення) Конотопі добрий десяток медіа. А це ж конкуренція, проблеми журналістських взаємин. Та завдяки своїй очільниці конотопські журналісти почувалися єдиними, силою, з якою рахувалися і суспільство, й влада.
       Конотопські спілчани створили такий собі осередок «Медіа-Кон+» - своєрідний резерв творчого потенціалу. Випускали колективні поетичні збірки, книги про історію газети «Конотопський край», про природу рідного краю, про земляків, написані журналістами. І в цьому, й в інших цікавих справах заспівувачем була Галина - заслужений журналіст України.
       Секретаріат Національної спілки журналістів України, Сумська обласна організація спілки глибоко сумують за цією втратою, висловлюють співчуття рідним і близьким Галини Андріївни Ільченко, її конотопським колегам. Ще довго будуть жити в пам'яті справи цієї непересічної особистості, а головне - її прекрасна душа, яка завжди, як радив Апостол Павел, тішилася з тими, хто тішиться, плакала з тими, хто плаче...