Виявив себе здібним журналістом, тяжів до написання матеріалів, які розповідали про людей, їх долі. Численні публікації Віктора Кириловича привертали увагу читачів, їх схвально зустрічали в трудових колективах, у населення, бо кожна з них, то життєпис  рідного краю, розповідь про героїку тодішньої праці. В усьому прагнув рівнятися на свого кумира, спецкора «Комсомолки» Василя Пескова. Кожен матеріал нарисовця Віктор аналізував, мріяв досягти таких же вершин у творчості. Зʼявилися і його статті у республіканських, обласних виданнях. Це було визнанням хисту молодого журналіста, та для багатьох стало несподіванкою, коли йому довіряють в обкомі партії очолити  сектор преси по роботі зі ЗМІ. Адже В. Савченко ні дня не був редактором районки, здавалося, а чи не замолодий для такої посади?

Та роки, віддані партійній роботі, не минули для нього даремно. Адже тут він гартувався, здобував досвід старших колег, але йому  все таки хотілося  бути ближче до  живої, газетної роботи, щоб власним пером творити історію сучасності. І той час настав - Віктору Кириловичу запропонували працювати власним кореспондентом «Правды Украины» у рідній області. То був час, насичений багатьма політичними подіями, численними звершеннями земляків на ниві сільського господарства, у промисловості, культурі, освіті. І їх потрібно було оперативно, якісно висвітлювати на шпальтах республіканського видання.

Окрім своєї газети, друкується у московських виданнях, його нариси зʼявляються на шпальтах художньо-документальних збірників. Лише не так давно Віктор Кирилович зібрав ці публікації до купи і видав власну книгу під символічною назвою «Зарницы». Це данина молодості, коли трудився на шахтах Донбасу, на комсомольcькій роботі, рокам, відданим газеті, праці в облтелерадіокомітеті, обласному управлінні по пресі. Читачам знову постали на повен зріст герої нашого краю, їх долі. Без хвилювань не можна прочитати нариси, замальовки «Судьба коммисара», «Лесные женщины», «Чашка парного молока», «Раненые соколы» та інші. Кожен матеріал, то обличчя нашої Сумщини з її  красою, лісовими гаями, виробничими підрозділами, людьми і, звичайно, нашими бідами.

Віктор Савченко сам свого часу вчився у талановитих майстрів пера, тепер у нього вчиться молоде покоління журналістів. І відрадно, що його серце, душа тягнеться до них, він прагне таких зустрічей. Нехай і на далі шлях нашого лауреата буде плідним, багатим на вдалі публікації. Він справжній продовжувач справи В. Пескова. Здоров’я Вам, Вікторе Кириловичу!