Ні для кого не секрет, що на базі Сумського державного університету
готують майбутніх журналістів. Студенти мають доступ до необхідної
матеріально-технічної бази. Але все ж таки життєвий досвід не заміниш
жодним комп’ютером, або розумним підручником. Тому майбутні майстри
гострого і правдивого слівця регулярно зустрічаються з досвідченими
журналістами. Цього разу студенти спілкувалися з Віктором Кириловичем
Савченком, у якого за плечима понад 40 років журналістської діяльності.
- Вікторе Кириловичу, чому саме журналістика стала найголовнішою справою Вашого життя?
-
Ким я тільки не працював: і конюхом, і будівельником шахт, три роки
відслужив в армії. Але завжди мене тягнуло до письма. Хотілося на все
висловити власний погляд. У школі намагався яскраво передати враження
від прочитаних творів (хоча перші спроби були не досить вдалими), згодом
– показати життя таким, яким воно є. Але показати особливо, так, щоб
кожен прочитав написаний мною матеріал. Взагалі журналістика для мене –
це не робота, не спосіб заробити на шкоринку хліба (як це робиться
зараз). Журналістика – це пісня, хліб, любов на все життя.
Тож плідна робота над собою допомогла досягти всіх поставлених цілей.
- Яку журналістську «кухню» довелося Вам пройти?
-
Моя перша замітка з’явилася через чотири роки по закінченню школи в
одній з луганських газет. Навіть назву пам’ятаю – «За Родину». Також я
працював у колгоспній газеті Шосткинського району, 13 років був
власкором всеукраїнської газети «Правда України», 11 років – генеральним
директором Сумської обласної телерадіокомпанії. Тож довелося працювати і
в друкованих, і в аудіовізуальних ЗМІ.
- Чи є у Вас духовний наставник, взірець?
-
Цього року, на превеликий жаль, пішов з життя Василь Михайлович Пєсков.
Він є легендою журналістики, автором 30 книг, неперевершений
фотомайстер. Василь Пєсков нагороджений Ленінською премією. Я все життя
захоплювався цією людиною, намагався не пропустити жодної його
публікації. Саме Василь Михайлович – залишається моїм орієнтиром,
кумиром і просто улюбленим журналістом і письменником. Брати приклад з
«собі подібних» це не значить наслідувати, не мати власного стилю, це
значить – вчитися.
- Знаю, що два роки тому Ви видали збірку «Зарницы». Що наштовхнуло на цей крок, адже це перша Ваша книга?
-
Зустрічі зі студентами для мене вже стали традиційними. І ось одного
разу ваші колеги запитали, чому я й досі не випустив своєї книги. Я
прислухався до молодого покоління. І народилася збірка нарисів і
журналістських розслідувань «Зарницы». Тираж її невеличкий – 500
екземплярів, – та й ті вже роздарував знайомим та героям нарисів. У цій
книзі я не просто передрукував свої матеріали, а й ділюся секретами їх
написання.
- В якому жанрі Ви розкриваєтеся наповну?
- Звичайно,
доводилося писати практично у всіх журналістських жан-рах. Але найбільше
до душі припав нарис, за допомогою якого кількома штрихами, яскравою
деталлю можна розкрити характер людини, показати її не офіційною, а
такою, якою вона є насправді.
- Що можете порадити молодому поколінню?
-
По-перше не лінуйтеся працювати над собою, не забувайте заглядати у
словники, вони повинні стати вашими друзями. По-друге, побільше читайте.
Це стосується, звичайно будь-якої людини, але журналіст повинен
постійно розширювати свій кругозір і збагачувати активний словниковий
запас. Також раджу вести щоденник. Пам'ять штука не надійна, а от якісь
яскраві враження, спогади можуть стати у нагоді навіть через десятки
років. Ну і, звичайно ж, любіть свою професію і завжди залишайтеся
людиною!
Вікторія Журба