Переселенці волинського містечка Миропілля у далекому неспокійному XVII ст., тікаючи від польсько-шляхетського гніту, зупинилися біля тихоплинного Псла, серед зеленошатих дібров і у гирлі притоки Удави вирішили заснувати новий населений пункт. Він отримав назву їх рідного поселення. Нове Миропілля у нашому краї поступово розросталося, сюди, щоб отримати спокій, прибували на постійне місце проживання  і жителі з Білорусії, Росії. Згодом для захисту кордонів тут утворили козацькі підрозділи. Життя покликало людей до праці на землі, відкривати  різні промисли, ловити рибу чи займатися мисливством. Окремі підприємливі мешканці розпочали виготовляти і реалізувати алкогольні напої – з цим вони зазналися ще раніше, адже без вина, кислого меду, пива не обійдешся. Влада, виконуючи законодавчі акти,  здійснювала контроль за тим, щоб до державної казни надходили від цієї справи кошти. Були різні підходи  у вирішенні цього питання, але ті, хто займався торгівлею напоїв чи надавав послуги, обов’язково платив митні, питні податки. Саме про це і свідчать книги обліку цих зборів, які, наприклад, велися  на території Слобідської України.

Адміністрації створених так званих кружечних дворів (кабаків) завели прибутково-витратні книги. Окремі з них збереглися в архівних установах і тепер за ними можна проаналізувати роботу за тим, як на місцях дбали про поповнення бюджетів. Одним з перших у Миропіллі розпочав керувати кружечним і митним двором голова  Сидір Резанов. Для нього і його підопічних  (їх називали цілувальниками)  ця справа була незвичною. Їм належало організувати роботу винокурні, дбати, щоб напої були якісними, задовольняли смаки відвідувачів кабака. Голова і цілувальники обиралися громадою, присягали бути чесними, «цілували хрест», а відтак дбали про ретельний збір коштів, виконувати інші роботи. Вони повинні були заробити собі зарплату і обов’язково мати прибуток. Тільки за цієї умови працювали кабаки.

У 1689-90 р. Сидора Резанова замінив Артамон Бабичев, потім обов’язки голови виконував Микифор Гранкін. Вони вели книги, де протягом року фіксувалися збори митного і питного податку. Також відображався збір платежів з роздрібної торгівлі алкогольних напоїв за кожен місяць, вказувався  наявний асортимент і обсяг проданих з кружечного двору напоїв, їх початкова та відпускна  вартість, прибутки від питва.  

Чим же торгували в кабаках?  На кружечних дворах йшла торгівля насамперед хлібним вином (так у той час називали горілку, виготовлену з жита чи пшениці) і кислим медом (медовухою). У 1691-92 р. на  посаду голови знову обрали Сидора Резанова. Він розпочав роботу з чистого аркушу. Відразу закупили необхідну кількість меду-сирцю. У книзі обліку вказано початкову ціну, скільки отримано напоїв, а також суму прибутку від їх реалізації. Якщо залишався мед-сирець, то він також обліковувався.  Так, з пуду меду-сирця  отримували 8 відер кислого меду середньої міцності. Це, вважалося, непоганий показник, адже у сусідньому Лебедині, нині Сумської області, виходило лише 5. Пуд меду-сирцю коштував 72-73 копійки, на цю вагу купували хміль за 6 коп., а в Лебедині брали лише на 3-4 коп. Собівартість напоїв різна – у Миропіллі 10 коп. за відро, а в сусідів – 12 коп. У вартість входило і придбання дров, паперу для експлуатації винокурні. Віз дров коштував 4-6 коп., а 24 аркуші паперу – 1 руб. 20 коп.

З книги митного і питного збору відомо, що за січень 1692-93 р. продано 16 відер вина, у лютому – лише 10. У жовтні «в 1 день куплено вина тринадцять ведр, дано за ведро по осми алтын по две деньги.  Взято за ведро по десять  алтын, и в том вине… прибыли двадцать один алтын четыре деньги… Взято пошлинных денег с розных продаж двадцать один алтын четыре деньги. Продано то вино у кварты и в полкварты ». Варто знати про те, що в кабаку напої обліковувалися мірним відром, висота якого була 8 вершків (35,6 см), а діаметр- 4,66 вершка. Відвідувачі отримували вино, медовуху у кварту, вона становила 1/10 розміру відра. Такі кварти запровадили у 1660 році в Києві. Брали і півкварту, а також гарнець та півгранець, подібні господарки використовували для заміру сипучих матеріалів (борошна, пшона, гречки тощо).

Зацікавлюють записи в книзі збору за серпень. Цього місяця кружечний двір закупив «воск, дрова на четыре деньги, и тот воск продан по торговой цене, взято за воск рубль дватцать шесть алтын четыре деньги». У грудні значиться запис: «итого по сим книге таможенных пошлин пять рублей пятнадцать алтын три деньги, питейные прибыли четырнадцать алтын четыре деньги». Характерно і те, що реалізація вина по місяцях коливалася, а від цього залежала сума митного податку. У жовтні його надійшло 65 коп. І це не випадково, адже завершувалися сільськогосподарські роботи і відзначити обжинки у кабаку приходило немало чоловіків. Мінімальний розмір митного і питного збору зафіксовано у серпні – 29 коп. Цього місяця людям було не до пиятики – йшла напружена робота на землі, а як закінчувалася, то у Миропіллі влаштовувалися різні розваги. На ярмарках, яких щороку проводилося дві, на двох щотижневих базарах завжди було гамірно. Населення на той час проживало більше 2200 чоловік. Популярними  серед них стали кулачні бої, постійно  засідали любителі грати в карти. Тут вже йшли серйозні баталії. Запеклі любителі грали на гроші, нерідко ці ігрища завершувалися великими поразками окремих з них. Так, програвали коней, земельні наділи, костюми, будівлі. Ось такою була напруга ігор, підігріта алкоголем.

Характерно особливістю було й те, що кислий мед для реалізації виготовляли на кружечному дворі самі цілувальники. До цього вони підходили з особливою відповідальністю. Мед-сирець розводили водою, потім заливали кип’ятком з хмелевим варом, додавали дріжджі, нерідко вкидали окраєць житнього недопеченого теплого хліба. Зварений мед декілька разів  переливали в бочки, щоб зупинити процес бродіння. Засмолену бочку ставили  на лід, тому продукти не перетворювалися в газ , а переходили у мед, що і надавало напою особливу міцність і смак. Медовуха варилася чотири рази на рік – в жовтні, лютому-квітні.  

Крім роботи власної винокурні, на кружечний двір надходило вино  від місцевих жителів. Вони виготовляли його для власних буденних потреб, більших обсягів – до свят. Лишки у них закуповували у кабаку. Через те, що в казенному продажу не було пива, то в невеликій кількості  його варили в домашніх умовах. У книзі зафіксовано надходження  явочних коштів. Так, у жовтні їх надійшло на суму 1 руб., у грудні – всього 76 коп. Характерно і те, що облік приватних реалізаторів не проводився. Можливо частину закуплених напоїв у кабаках приписували собі, щоб поліпшити власні показники, адже, як вказувалося вище, з пуду меду-сирця у Миропіллі виготовляли вина на 3 відра більше, ніж у Лебедині. За рік з торгуючих зібрано 5 руб. 46,5 коп. Розмір митного податку склав «10 денег з рубля», що становило 50 відсотків з вартості товару. З служивих людей митні збори не проводилися. Тож мали  незначні сплати, але і ці кошти ставали певним вкладом у наповнення бюджету.

У кабаку закупівельна ціна на хлібне вино постійно змінювалася.  Початкова вартість відра напою становила 10 коп., а відпускна – 20 коп. У перший день місяця  хлібне вино  аміністрація закуповувала по 25 коп., а відпускала – по 30 коп. Хоч ціна була високою, лишків вина не фіксувалося.

 За підсумками 1692-93 р. у кабаку реалізовано 128 відер хлібного вина на 38 руб. 40 коп. і 35  відер кислого меду на 2 руб. 40 коп., а також 5 бочок пива на 3 руб. 50 коп., яке виготували для реалізації місцеві жителі.  Загальний обсяг питейної торгівлі склав 41 руб 90 коп., а сумарний дохід – 14 руб. 92 коп. За попередній рік  кружечний двір продав на відро більше хлібного вина на суму 38 руб. 70 коп. Якщо порівняти з реалізацією напоїв з сусідньою Суджею, то цей показник у нас більший як у 1,4-1,5 рази.

Слід сказати, що впровадження митного, питного збору у XVII cт. відбувалося на хвилі необхідності впорядкування цієї справи, водночас спрямоване на залучення цих коштів на різні потреби тодішньої держави.  У 60-х роках кабаки  неодноразово змінювали свої статуси, лише в 1754 році  відбулася митна реформа, яка визначила повсюдні правила казенного виробництва алкогольних напоїв, призначених для відпуску населенню через державні питейні заклади. Та й взагалі вона спрямована на розвиток насамперед торгівлі, спрощення  податкової та митної системи. Відтоді значно розширилися території, де активно відкривалися нові митні і кружечні двори. Про це свідчить і їх діяльність у нашому регіоні. «Опис  великорійських поселень Миропільського округу…» від 1 вересня 1754 року свідчить: «…по промемории из Миропольской воеводской канцелярии показано, что по указам Правительствуещего Сената из государственной камер-коллегии назначены кабаки в Мирополье – четыре; в уезде-селах Великой Рыбице – один, в Малой Рыбице – один, в Осоевке – один; итого семь кабаков, из которых в городе Мирополье в наемном дворе; в селах Большой и Малой Рыбице в двух с продажею казенного питья имеется». Пізніше, зважаючи на прибутковість цієї справи, розпочали відкривати винокурні у поміщицьких господарствах, Вони з’явилися в Гречанівці, Стрілках, Глибному і інших селах. Продукцію власники реалізовували через так званий «чарочний відкуп», що відповідало усім вимогам акцизного законоположення. І як завжди на першому плані були належні митні збори.

Згадується розмова свого часу з жителем Миропілля Андрієм Васильовичем про історичні моменти з життя містечка, чи чув він щось про роботу кабаків.

– Звісно, ними славилися нащі пращури. Не секрет, що і тепер окремі жителі виготовляють для власних потреб хлібне вино, медовуху. Є в нас у цій справі умілі господарі. Та хотілося б таки скуштувати напої того далекого сімнадцятого століття.

Але час минув, нині до цієї  справи держава має інший підхід. Але одним із завдань алкогольної торгівлі є отримання, як і раніше, прибутків

О. КОЗИР.

Газета “ПЕРЕМОГА”