«Ясна Поляна, Льву Миколайовичу…»

На цю адресу свого часу йшло багато листів. Класику світової літератури, майстру психологізму, творцю жанру роману-епопеї писали з усіх-усюд. Вони стосувалися багатьох тем: житлово-побутових, літературної творчості, подальшої долі села і інших. І завжди кореспонденти отримували від Льва Миколайовича Толстого,  творчістю якого захоплювалися читачі старшого покоління, ґрунтовні і чіткі відповіді. Одним з тих, хто листувався з письменником, був молодий ветеринар, літератор-початківець з села Улянівка, нині Білопільського району,  Федір Тищенко. 28-річний хлопець пробував себе в прозі, але його оповідання, повісті ніхто не сприймав по-серйозному: видавці вважали, що цією  справою повинні займатися добродії вищого стану. Федір  не здавався і в 1886 році  звернувся до Л.Толстого як до автора відомих творів «Анна Кареніна», « Війна і мир» та інших. Він розповів Льву Миколайовичу, що живе бідно у батьківській хаті, навчався у школі, гімназії , а потім у Харківському  ветеринарному інституті. Та звідти виключили за участь у студентських заворушеннях і його відправили  на помешкання в рідне село під негласний нагляд поліції. Ф. Тищенко зізнався, що  видавці з різних причин  не друкували його творів і тому він вирішив звернутися за допомогою до нього, надавши письменнику на рецензування  повість «Грішниця». Л. Толстой уважно прочитав твір, як пізніше згадував, серцем і душею відчув у авторові талант. У листі від 11 лютого відзначив приємний  образний опис подій, знання автором життя людей, їх  побуту, вказав  на недоліки: «Загальний висновок мій такий,- резюмував Лев Миколайович,-  ви можете писати добре…» Так повість згодом і  потрапила до редакції журналу «Русское багатство», де і побачила світ.    
Така підтримка надала наснаги молодому автору і він продовжив літературну працю, не полишивши селянську справу, що тішило Л. Толстого. Та в Улянівці юнак пробув не довго. Занадто вразливий за характером, не байдужий до несправедливості юнак не подобався місцевій владі. Йому довелося з родиною покинути рідне село і переїхати наступного року  до нашого Краснопілля. І вже черговий лист до письменника Федір підписав з новою адресою. До Ясної Поляни, звісно, відправив і нову повість «Семен сирота і його дружина», яку написав у Краснопіллі. Йому тут було до снаги: зачаровували навколишня природа, пам’ятні історичні місця, ставлення до нього місцевих жителів. З відповіддю Лев Толстой не забарився. Кореспонденція з Тульської округи  викликала захоплення у тодішніх поштовиків, всі дізналися, що у селі проживає письменник, який пише твори і листується з всесвітньовідомим Львом Толстим. Та відповідь для Ф. Тищенка була з неприємних.  У ній Лев Миколайович відверто вказав  на недоліки і повернув Федору повість для доопрацювання. Довелося докласти чимало зусиль, щоб вибудувати  у творі чітку сюжетну лінію, виокремити  мову героїв тощо. З цим літератор успішно справився і вже через деякий час Л. Толстой повідомив, що тепер повість справила хороше враження і він відправив її  у Петербург для друку з тим , щоб автор  ще й отримав за неї гонорар, адже  твір написано талановито, правдиво: «Це важливо, повість якісна». А наприкінці  Лев Миколайович  запитав свого кореспондента: «Напишіть мені, як ви живете? Чому  ви тепер в Охтирському повіті і як ваша сім’я, діти? Люблячий вас Лев Толстой». У листі від 24 квітня 1887 року Федір повідомив, що він вимушений був  покинути попереднє місце проживання у селі Улянівці Сумського повіту і відбути до Краснопілля - знову  через сутички з місцевою владою, якій не подобалося,  що він заступався за селян.
Краснопільський період проживання для Ф. Тищенка, а це близько 4 років, був для нього часом творчої зрілості. Він перебував на піднесенні, у нашому селі такий спеціаліст потрібний, його поважали, йшли до Федора Федоровича за допомогою чи порадою. Знаходив  і вільну годину, щоб написати оповідання чи потрудитися над новою повістю. Стимулом для плідної літературної праці став  отриманий  сигнальний примірник повісті «Семен сирота і його дружина». Цей твір за рекомендацією Л. Толстого надрукували у «Віснику Європи», №1, а згодом видавництво «Посередник» випустило  його окремою книжкою. З’явилися і інші твори автора. Він навіть обрав для себе псевдонім і нерідко підписувався  як Федір Тарасенко. Це прізвище, мабуть, не випадкове, адже у Краснопіллі проживали  Тарасенки, йому подобалося це милозвучне слово, а  можливо, Федір мав  родинні з зв’язки з ними і через це перебрався до нашого села.
Л.М. Толстой був тією людиною, що завжди цікавилася  творчим життям  дописувачів, які трудилися над створенням своїх творів без відриву від виробництва. Він постійно слідкував за тим, як сприймають його настанови, поради. В статті «Про мистецтво» в 1889 році  Лев Миколайович згадує оповідання Ф. Тищенка «Житній хліб – калачу дідусь». Про нього він в основному хорошої думки: «… читав романи і повісті Золя, Бурже, Гюісмана, Кіплінга і інших, ні одної хвилини не торкнули мене… Від оповідання ж про дітей і курчат я не міг відірватися, тому, що захопився тим почуттям, які, очевидно, пережив, вистраждав і передав автор».
Та в 1890 році зв’язки Ф.Тищенка з Л.М. Толстим раптово припинилися. У Ясній Поляні, мабуть, подумали, що настала перерва у творчості Федора. Ситуація прояснилася тільки через 4 роки. До Льва Миколайовича надійшов пакет і кілька оповідань нашого земляка. Він повідомив, що довго не писав до нього через те, що відбував у Вологодській губернії адміністративне покарання через суперечку з Краснопільським сільським старшиною. Як і в Улянівці, юнак захищав людей від несправедливих рішень влади. Один рік і три місяці Федір через хворобу перебував  у психіатричній тюрмі. Цей час, крім лікування, використовував  для вивчення поведінки пацієнтів. Як згадував у листі,  «…я тепер відчуваю себе авторитетнішим будь якого психіатра». Окремі історії з життя пацієнтів він використав у змалюванні образів окремих героїв  своїх творів.
Письменник не залишив без відповіді цього листа. Лев Толстой повідомив Федору: « Я завжди готовий, чим зможу, допомогти вам, тому, що ви і  ваша писанина мені симпатичні». Оповідання, які надіслав Ф.Тищенко, у відповіді Лев Миколайович не аналізував. Для цього вже трапилася інша нагода.  Проїжджаючи через Москву, Федір завітав у гості до вчителя. Знайомство було зворушливим, господар запросив його до своєї садиби у Хамовниках, що  на околиці Москви. Вони обговорили різні питання, особливо,  що стосувалися тонкощів письменницької майстерності, взаємовідносин  з видавцями. І вже невдовзі Лев Миколайович звернувся до видання  «Російський огляд» з проханням розглянути оповідання Федора «Хліб насущний». Він так відгукнувся про цей твір : «Оповідання повинно, на мою думку, справити на читача  дуже сильне і хороше враження, воно написане дуже добре. Ви правильно зробите, якщо надрукуєте його». З цим оповіданням Ф. Тищенко ознайомлював  ще одного письменника -   В. Короленка, але той, на відміну від Л. Толстого, не схвалив  його. Однак читачі  добре сприйняли публікацію, що стимулювало творчість Федора. Цей твір був написаний у Краснопіллі, як і оповідання «Старик», «Ул – ца» та інші. Відчутні певні елементи з місцевого  сільського життя, картини природи краснопільських лісів, тихих заводей маленьких річечок та ставків. Мова героїв була співзвучною тій, що використовували жителі. 
Після відбуття строку  на засланні  38-річний Федір Тищенко полишає наше село. Його життя  стало у центрі уваги Л.Толстого, який  допоміг йому влаштуватися на роботу в Москві. У 1896 році він стає канцелярським працівником залізничної системи, потім у міській управі, що гарантувало автору постійний заробіток. На жаль, ці зміни у житті Федора не приносять йому щастя. Дружина, відчувши себе вільною, багатою, згодом полишає чоловіка, і він з сімома дітьми залишається наодинці. Опісля активної літературної творчості у нього не спостерігається, однак Федір перевидав окремі оповідання та повісті . Вийшли друком і його книги, які розповідають про  стосунки з Л.Толстим. Це – «Як вчить писати гр. Л.М.Толстой» та «Л. М. Толстой. Спогади і характеристика». 
Після смерті у 1910 році свого наставника доля Федора Федоровича Тищенка не відома. Але для нас важливо, що Краснопілля було місцем активного листування нашого земляка з велетнем світової літератури Львом Миколайовичем Толстим, якого дев’ять листів відомі по 90-томному зібранню творів. Листи Тищенка, а їх двадцять шість, зберігаються у відділі рукописів Державного музею Л. Толстого. 

ОЛЕКСАНДР КОЗИР