до 160-річчя з дня народження І. Франка (27 серпня)

Дружина Івана Франка у дитячі роки проживала на Сумщині

Багатьом шанувальникам творчості Івана Франка добре відомі взаємовідносини з дружиною Ольгою Хоружинською. Вона родом з Слобожанщини, у 22-річному віці повʼязала з ним своє сімейне життя. Звідтоді постійно допомагала Іванові Яковичу у веденні його творчого господарства, сприяла у виданні творів, та й сама нерідко редагувала тексти, писала літературознавчі розвідки. Саме на кошти дружини Каменяр поїхав до Відня, де працював  над дисертацією і захищав її на отримання диплому доктора філософії. А ще разом виховували чотирьох дітей. Нелегке було їх буття, обоє хворіли, фінансові статки невтішні, через невиліковну хворобу втратили молодого сина Андрія.

Для нас цікавим є те, що Ольга Хоружинська проживала у нашому краї, тут набувала знання. У багатьох джерелах згадується про те, що вона у дитячі роки перебувала у селі Тимофіївка, що поблизу Сум. Так, у Тимофіївці, а в якій саме ніхто не стверджував,  бо населених пунктів з такою назвою біля нинішнього обласного центру, крім нашої, було кілька. Це і на Лебединщині, і на Буринщині, та й на Харківщині розташувалися села Тимофіївка. Наприклад, письменник В.Терлецький у своїй книзі «Кохані славетних» запевняв, що Хоружинські мешкали в с. Тимофіївка Лебединського району. Тож яка Тимофіївка стала прихистком для майбутньої дружини письменника? Це особливо важливо, адже свого часу були проблеми навіть з місцем та датою її народження, адже не було знайдено потрібного запису у документах по с. Бірки. Дані, які нині наводяться, взяті із розповідей її сина Тараса.

Зі спогадів Ольги Федорівни відомо, що вона донька мирового судді з міста Красний Кут Федора Хоружинського, який помер у віці 42 роки. У його родині було семеро дітей. Мати, щоб їх годувати, одягати і вчити, розпочала працювати вчителькою місцевої двокласної гімназії. Тут вчилися також старші її діти, але жінка була слабкого здоровʼя, і , як пише О.Хоружинська, мама «покинула вчити чужих дітей і вчила власні. Дім продали, а ми всі переїхали до бабушки Агафії Семенівни Таманової в село Тимофіївку. Бабушка осталася вдовою, генеральша, столбова дворянка, поміщиця , мала право сікти своїх підданих».

Рід Агафії Семенівни був із заможних. Її батько Семен Григорович Федоровський походив із козацької старшини Слобідської України, титулярний радник, землевласник в с. Тимофіївка. Дядько Василь Григорович більше 20 років у селі  на свої кошти утримував училище. Один з  синів Семена Григоровича, Ілля,  40 років був військовим, дослужився до полковника, в селі також володів землею, мав тут маєток. У 1877 році жертвував дворове місце для заснування в Тимофіївці двокласного народного училища, яке носило б імʼя батька Семена Григоровича. Ілля успішно закінчив Харківський університет, знайшов собі справу до душі, вже перебуваючи на пенсії, мав можливість оселитися там, де вважав найпривабливіше, тож оселився в Одесі. У Красному провулку придбав будинок, не сидів без діла, займався громадською роботою, але звʼязків з Слобожанщиною не втрачав. І.Федоровський щедро надавав кошти для земських шкіл. Не обходилося без його участі і утримання пансіону Сумської Олександрійської чоловічої гімназії – сюди надійшло від нього 116 тисяч карбованців. З його статків виділялися кошти і ученицям 1-ї Сумської жіночої гімназії.

Федоровські служили на високих посадах. Так, Степан працював у канцелярії Слобідсько-Української губернії, а з 1824 року за власним бажанням переведений в Сумський повітовий суд. Бабуся Ольги –Агафія Семенівна-вийшла заміж за військового Івана Таманова, пізніше він став генералом.. Звісно, життя її було не бідне. Їх дочки також не зазнавали негараздів. А от коли старша Марія стала дружиною Федора Хоружинського, титулярного радника, її життя дещо змінилося. Чоловік за родом служби часто переїздив з одного місця в інше. У маленькому селі Бірки, тоді Лебединського повіту на Харківщині (тепер Гадяцького району Полтавської області) і народилася у них 10 квітня 1864 року донька Ольга.

Оскільки дітей у Хоружинських було багато  і не завжди помешкання дозволяло комфортно проживати, бо тіснувато все таки в невеличких будівлях з сімома малюками, то, як пригадувала одна з доньок Антоніна, дітей розвозили по родичах, та, мабуть, найкращим місцем була Тимофіївка поблизу Сум. Тут навколо мальовнича природа, ліси, причаровували водойми, де водилася риба, влітку можна було купатися, а взимку кататися на ковзанах. «Дім бабушки був покритий соломою, змоченою вапном. В саді замість райських яблучок росли високі дерева терну і вишень, з котрих бабушка варила смачну наливку вишнівку і тернівкуʼʼ, - згадувала Ольга. Пригадувала і про те, як її мати лікувала селянок. Дівчинці сповнилося сім років і вона бачила, як та писала у записочках заклинання від пропасниці. Їх хворі носили на шнурочках на грудях. Мати казала: «якби… селянки не вірили в мої записочки, то ми би з вами не мали що їсти. Зрештою селянки мене люблять і підуть за мене в огонь і в воду. Подібно як на війні солдати, аби заслонити свойого полководця від ворожих куль підставляють свої власні груди».

З цих спогадів видно, що не так і заможно мешкали Таманови в той час, хоча і були привелійованого роду. Однак, це не заважало їм приймати гостей, зустрічатися на різних сімейних святах, тримати няню, служницю, двірника Сидора. Ольга описала, як святкували у них Різдво. В хаті стояла ялинка, яка сяяла тисячами вогнів. Приятелька дому Надя Ісканова звеселяла грою на фортепіано. У гостині-вітальні за чотирма столами гості вели баталії у преферанс. У високім кріслі сиділа бабуся у білім мережанім чіпці і чорній шовковій сукні. Тут же перебувала мати, а також старший урядник округи і голова дворянства. Свято тривало до двох годин ночі, а потім гості порозʼїжджалися, прибрали і ялинку. Семирічна Оля отримала з неї горішки золочені, цукерки, які потім , як розповіла няня, через те, що «на селі з роду такого не бачили, ані їли і що вона усе віднесла своїм знакомим дітям».

Напружене життя на селі приносило різні несподіванки. Раптово від холери помирає Агафія Семенівна, родина втрачає також всю худобу і тому згодом змушена була перебратися  до Сум, де вже працювали чи навчалися старші брати та сестри. Перебування в селі залишило в памʼяті усіх незабутні враження. Адже там відчули перші негаразди, зрозуміли, що із складних життєвих обставин треба виходити згуртованими, долати незгоди спільно. У місті дівчинку мама навчає грати на фортепіано, та згодом вона захворіла і вже до своєї кончини не вставала з ліжка. Весняної пори 42-річна жінка помирає, дітвору забирає дядько Бондарів у Василівку, де  «поховали маму в почесті коло церковного муру, не на спільнім цвинтарі» - згадувала Ольга Федорівна через 54 роки.

У Тимофіївку вже ніхто не повертається, адже старші діти навчалися, а над меншими оформлять опікунство. На військову службу пішов один з братів Микола. За час російсько-турецької війни він був тяжко поранений і велінням випадку біля його смертного ложа опинився цар. Той саме обходив військові шпиталі, де лежали поранені. Самодержавець зупинився і біля офіцера Хоружинського, якому необхідна була ампутація ніг, та той від неї відмовився, мовляв який служивий без ніг. Цар, вражений геройством та неминучою смертю героя, пообіцяв виконати його останню волю. Микола попросив опікуватися сестрами-сиротами. Завдяки цьому Ольга і потрапила до Харківського інституту шляхетних панянок, де за рахунок держави здобула освіту. Потім стала слухачкою Вищих жіночих курсів (дівочий університет). Так вона із слобожанської провінціалки стала освіченою дівчиною з демократичними поглядами. Її запросили залишитися на курсах викладати, бо відчули її потяг до викладацької роботи, вона знала французьку, німецьку, англійську мови, прекрасно грала на фортепіано, була дуже начитаною, розумілася на театральному мистецтві. Як свідчила старша сестра Антоніна, Ольга «привітна й дотепна», на неї клали око хлопці. Антоніна на той час теж вивчилася і під час вчителювання у Сумській гімназії (нині приміщення школи №4) вийшла заміж за колегу Єлисея Трегубова. До речі, вінчання цієї пари відбулося у 1876 році у церкві села Грунівка, що поблизу Сум. Молоде подружжя перебирається до Києва, там Єлисею надали роботу викладача у відомій Колегії Павла Галагана. Він з дружиною бере активну участь у громадському житті. Єлисей Кипріянович входить до складу редакції «Киевской старины», виконує обовʼязки скарбника, коректора і курʼєра. Родина мешкала у будинку викладачів по вулиці Фундуклеївській. До них нерідко приїжджала з Харкова Ольга, яку тут оточували увагою, шанували. Так співпало, що у 1885році до Трегубових завітав львівський письменник І. Франко, який знався з Єлисеєм. Іван Якович вже мав гучну славу поета й неабиякого інтелектуала, але 30-річний молодик був самотній і він хотів одружитися саме на «надніпрянці». В одну з відвідин друзів він побачив чарівних панянок- сестер господарки Ольгу і Олександру. Більше спілкувався з Ольгою, вона припала йому до душі, між ними виникла взаємна симпатія.

Зустрічей між І.Франком і О.Хоружинською було не так і багато. Вже восени 1885 року Іван Франко попросив руки нашої землячки. Звісно, нелегко було їй дати згоду, адже письменник не мав ні статків, ані вражаючої краси, тільки повідомлення про його неблагонадійність та численні арешти Рідні були проти такого поєднання, але вона запевнила їх, що зможе врятувати коханого від поневірянь, зуміє захистити та розрадити. Того року дівчина з сестрою Антоніною побувала у Львові, оглянули місто, обговорили майбутнє весілля. Побратися запланували навесні 1886 року. Вінчалися у надомній каплиці Колегії Павла Галагана. Тут відбувся і небучний обід, на якому виголошувалися тости за соборність України, за щасливе їх подружнє життя. У цьому шлюбові, вважалося, що відбулося поєднання Сходу і Заходу України, розділеної на той час кордоном.

Покидала Ольга рідний край зі смутком, адже тут полишала рідних людей, покидала той край, де завершили свій земний шлях батьки, де відбувалося її становлення- з с. Тимофіївка, м. Суми, Харкова. А от настрій Франка, у минулому якого залишились інтимні драми, був піднесений. На нього від дівчини «повіяло свіжим вітром», а відтак «починається нова доба в моїм житті»- писав до цього він у листі до своєї майбутньої дружини. А окрім такого настрою додавало йому наснаги і те, що дівчина отримала від діда своєї матері , багатого генерала Таманова, чимале, як на той час, віно. Ольга везла до Галичини 10 тисяч рублів у акціях, родинне срібло на 24 персони. А ще хутра, сукні, білизна, меблі, посуд. Цей скарб мав прислужитися для створення сімейного вогнища, від якого б гріло, зближало, надавало ще більше любові, привабливих стосунків. Та кошти відразу прислужилися на видавничу, літературну, наукову роботу чоловіка.

У Львові неприхильно зустріли Ольгу., адже вона була з другого світу. Та на це Іван Якович не зважав, він разом з дружиною торував далі творчу стежину. Нелегко було подружжю. То важкі часи, траплялися і непорозуміння. Чоловікові багато нашіптували, що Ольга не рівня йому і він нерідко сходився на тому, що одружився не по любові, та, мовляв «судженої і конем не обʼїдеш». Тож він розраховував на неї як помічницю, товариша. А вона трудилася в поті лиця- друкувала, видавала його твори, виховувала діток, дбала про домашній затишок. А потім , наче з водою, припливли до обох хвороби, злигодні. Відрадою були діти, які підтримували і також допомагали.

Ользі постійно допомагав брат бабусі- Ілля Семенович Федоровський. За словами сестри Марії з усієї великої родини він найбільше любив її. і судячи з листів, дідусь ще перед заміжжям постійно надсилав Ользі гроші для того, аби мала можливість навчатись музики. Взяв участь Ілля Семенович також у вивінуванні дівчини. Коли народився її перший син Андрій у жовтні 1888 року, надіслав йому у подарунок золотий ланцюжок з хрестиком та срібну іконку Божої Матері. Доля обох подарунків невідома. Допомагав й іншим членам родини. Після одруження Ольга та Іван Франки мали намір відвідати його в Одесі, але не змогли. Мусили негайно втікати від переслідування поліцією. Мала Ольга Франко й надію, що Ілля Семенович дасть гроші на будівництво їм хати у Львові, але виявилось, що всі свої кошти Ілля Семенович витратив на благодійні цілі: встановлення меморіальних таблиць в Одесі, випуск популярних книжок для народу,  на розвиток освіти в Сумах.

Іван Якович, якого велетенський інтелект не скорявся перед  недугами, перший покинув цей світ 28 травня 1916 року. Після себе він залишив чималу творчу спадщину, яка і нині не втратила своєї значимості. Ольга Федорівна чимало зробила, щоб зберегти рукописи чоловіка, доносити їх до читачів. Вона віддавалася сповна справі Каменяра, слугувала своєму народові. Сестра Антоніна згадувала у своїх спогадах: «Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові, вдома жилося добре». А сестра Олександра, яка вийшла заміж директора державного банку, спершу в Петрограді, опісля в Києві, відзначала її як активістку жіночого руху в Галичині, видавця. І недаремно, адже сестра протягом 1894-1897 років видавала з чоловіком журнал «Житє і слово», виїжджала в регіони України, де розповсюджувала твори І.Франка. Донька Ганна згадувала, що мама була людиною цільною, рішучою. Для батька вона була й духовною, й сімейною опорою. Адже без надійного тилу так трудитися як він, згорівши в 6о років, було б нереально.

Робота О. Хоружинської була гідно відзначена українським урядом-вона розпочала отримувати пенсію, а також гонорари. Не випадково Іван Якович написав для неї такі поетичні рядочки:

                                                        Тож за дар малий, а безцінний твій,
                                                        Мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
                                                        За той усміх твій не вдослід журбі
                                                        Спасибі тобі!  Спасибі тобі!

Після  смерті І.Франка життя у його родині погіршилося. Ольга Федорівна постійно лікувалася, через те, що багато друзів чоловіка її не сприймали і, звісно, не допомагали, становище ускладнювалося. Але вона мужньо боролася з незгодами. Нерідко у ті часи Ольга згадувала рідні Суми, Харків, незабутню Тимофіївку. Для неї вона була маленькою батьківщиною, адже тут пізнавала світ, здобувала перші знання. Можна навіть припустити і те, що у бесідах між собою Іван Якович говорив своїй дружині, що він знає про її батьківщину, що непоодалік Тимофіївки було село Пушкарне, звідки родом його приятель поет Павло Грабовський. Ольга безперечно  розповідала чоловікові про своє село, його красу, людей, народні звичаї. Можливо ці розповіді наснажували його, допомагали творити поетичні, прозові твори, розширювали світогляд. О. Хоружинська, яка померла 15 липня 1941 року, завжди вірила про те, що справи, помисли її чоловіка будуть не забуті, прислужаться у єднанні Східної і Західної України.

Тож все таки в якій Тимофіївці проживали Хоружинські, їх рідня Таманови, яка Тимофіївка залишила глибокий слід у дитячій душі Ольги, майбутньої дружини Івана Франка? Тривалий час не вдавалося вийти на потрібну інформацію. Тимофіївка, на яку акцентували увагу окремі дослідники, втратила свій статус і об’єдналася кілька десятиліть тому з сусіднім селом Осоївка і тому зникла з мапи країни, старожилів, які б щось знали про землевласників Тимофіївки, відійшли за межу вічності. За їх життя згадувалися імена лише місцевих поміщиків Чупрунових, Басових, Полошкіних, Шутенків, Дикарєвих. Та й в селі чи поблизу нього немає будівель, які б належали до XVIII чи XIX століть. Вже давно тут зачинені або зруйновані приміщення школи, церкви, магазинів, ринку Але чи вони б існували до нашого часу, коли, наприклад, маєтності Таманової були покриті «соломою, змоченою вапном». Та надія на офіційне підтвердження нашої Тимофіївки не зникала. І ось після прочитання книги місцевого краєзнавця Олександра Десятниченка «Історія Самотоївки від найдавніших часів» пошук зрушив з місця. У розділі «Самотоївка під гнітом імперії», до речі вона поруч з Тимофіївкою, читаємо про власників земель нашої місцевості. Серед інших є і імʼя Таманової Агафії Семенівни та інших жителів Тимофіївки. Звертаємося  до «Плану генеральних дач Миропільського уїзду Харківської губернії», який знаходиться у Російському державному архіві древніх актів. Перший: під номером 86: «Тимофеева слобода 69-А часть усадьбы . влад. наследниковъ умершей майорши Агафии Семеновны Тамановой. 1 дес.1150 саж.». Другий запис  стосується 1875 року « № 112. Самотеева пустошь. 1 часть влад. Дворянка Уляны Михайловны Томапшевской; № 123. 2 часть влад. наследниковъ умершей майорши Агафьи Семеновны Тамановой. Рев[изии]. 1878 г.»

Справді, землі у Агафії Семенівни було мало, оскільки 1 десятина = 2400 кв. сажням = 10925,4 м ² = 1, 0925 га. Серед власників землі і її брат Ілля Семенович Федоровський. Ці записи підтвердили про те, що знайдено потрібні дані і тепер немає сумнівів у тому в якій же Тимофіївці проживала майбутня дружина Каменяра.

До цієї знахідки не було відомо по якій лінії був дідусь Ольги Іван Таманов. «Тепер , на основі вище наведених фактів відомо, що це був дідусь по матері і дівоче прізвище матері Ольги Хоружинської - Марія Іванівна  Таманова» - зрадів відомий дослідник творчості І. Франка директор Львівського літературно-меморіального музею письменника, лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка Роман Горак, якому я повідомив про знайдений запис в архіві. Адже досі ніхто з дослідників творчості Івана Франка та його біографів не назвав дівочого прізвища матері дружини письменника Ольги Федорівни Хоружинської. З незрозумілих причин навіть упорядники збірників спогадів сучасників про Івана Франка, які активно почали випускатись до сторіччя від народження письменника, з таких важливих спогадів сестри Ольги Хоружинської Антоніни Трегубової, які вперше були опубліковані у п’ятому числі журналу «Україна за 1926 рік, викинули ту частину, де йде мова про родину Хоружинських. Не названо дівоче ім’я матері Ольги Хоружинської і в низці досі опублікованих документах. Зокрема, не названо його у метриці шлюбу Івана Франка з Ольгою Хоружинської, який відбувся у Києві в Павлівській церкві колегії Галагана 4 травня 1886 року, де про наречену сказано: «Невеста – дочь титулярного советника Федора Васильева Хоружинского девица Ольга, православного вероисповедания, двадцати двух лет». Якщо в метриках подібного типу, які велись в Галичині, обов’язково вказувалось ім’я та прізвище батьків та матерів тих, хто одружувався, то такого  в метриках на території Російської імперії не було. Не вказано з тієї причини й дівоче прізвище матері у метриках народження сестер Ольги Хоружинської, хоча з метрик їх народжень відомо, що їхню звати маму Марія Іванівна.  Роман Горак підтвердив і те, що на час народження сестер генералом  Таманов не був, а мав звання лише майора. Останнє свідчить й метрика народження сестри Ольги- Олександри, де вказується, що її хрещеними батьками були: «заштатного города Краснокутска купець Иван Софрониевъ Войтенко и Ахтырского уезда помещика майора Таманова дочь девица Пелагея». Запис стосується 20 лютого 1868 року.

Минають роки, час не тільки знищує збудоване століттями тому, а й нерідко стирає з памʼяті людей події, які відійшли у вічність. Лише записи в архівах, домашніх щоденниках, мемуарних фоліантах фіксують найзнаменніше, найцікавіше. Саме про це засвідчив і пошук проживання в селі Тимофіївка (нині с. Осоївка Краснопільського району) дружини Івана Франка, людини, яка віддавала себе до останку, щоб слово поета, літературознавця, борця доходило до народу. За це Ольга Хоружинська заслуговує на повагу і шанування. Численні екскурсанти до Львова з нашого краю тепер обов’язково кластимуть квіти на її могилу, яка знаходиться поруч з пам’ятником І.Франку на Личаківському кладовищі.

                 На знімках: Іван Франко і Ольга Хоружинська (1886 р.);

 могила  О. Хоружинської на Личаківському кладовищі у Львові.

                                                                                    Олександр КОЗИР

голова гільдії редакторів-ветеранів ЗМІ Сумщини