Десь майже опівночі у моїй квартирі від
дзвінка затіпався телефонний апарат. Так дзвонять, коли на столі
знаходять записку «Прощай назавжди! Натерпілася! Живи як хочеш!» або
хочуть повідомити про свій виграш у лотерею «Спринт». Та цього разу моє
передчуття не справдилося.
-Алло! Миколо! У тебе кіт є?! — почув я панічний голос Дмитра Бурлюка, з яким п'ять років працював у «Головтарабарапроекті».