Конституція України з вини її батьків-укладачів  народилася дуже хворою. Діагноз: політична надбудова узурпувала мову, право і владу. Розглянемо історію хвороби і її наслідки. Спочатку слід пояснити українське слово «держава». Воно має два значення.
Перше  значення: держава  це географічно-політичне утворення, що має символи — Прапор, герб і Гімн. Слово звучить урочисто і має синоніми Батьківщина, Вітчизна. Визначальною складовою частиною цього утворення є народ, громадяни, від яких неможливо відняти їхні національні риси — мови. Отже, за логікою всі мови громадян України є державними і рівними у гідності.
Друге значення: держава — це лише політична надбудова, офіційні органи. У них немає нічого, що можна назвати державним, навіть мови. У своїй діяльності вони мають користуватися лише офіційно-діловим стилем історично визначеної мови.
Чверть віку тому у законодавчому залі України був знехтуваний офіційно-діловий стиль української мови. І співавтор  Конституції України замість офіційно-ділового стилю використав для створення  10-ї статті половину гасла і  езопівську мову, що не відповідає правилам стилістики. У такий спосіб він приховав прямий її зміст і досяг потужного негативного емоційно-психологічного ефекту, що до цього часу трясе Україну.
Ось недоозвучене гасло -  пункт 1-й  статті 10-ї : «Державною мовою в Україні є українська мова». З нього випливають нехтування мов національних меншин і узурпація політичною надбудовою української мови у всій  її повноті.
І як наслідок: 
у суперечках на мовному грунті країна розкололася;
стильовим суржиком української мови фальсифіковані інші статті Конституції, що привели народ  до безправ’я  і зубожіння.
Так, у статті третій  Конституції,  всупереч правилам стилістики, вжито художній засіб — уособлення,  що змінило зміст положення на протилежний. І воно зазвучало неправомірно: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Це означає, що державу наче б то можна посадити за грати, а конкретний державник-злодій звільняється від відповідальності всупереч положенню статті 1-ї «правова держава».
Стаття 5-а за допомогою художнього образу «джерело влади» усуває від влади народ , і вже «безгоспна» влада беззастережно стає державною, тобто належить виконавчим органам, що теж не відповідає декларації статті 1-ї  «демократична держава».
Фактично, змінюючи колір з червоного, вколишні комуністи-атеїсти прихопили з собою в олігархат головні надбання народу— всю українську  мову, право і владу. А щоб приховати цей злочин, вони у 6-му пункті Преамбули до Конституції України цинічно поклялися тим чого у них немає—  Богом, совістю і мерцями. 
І сьогодні великий борець за добробут народу, маститий  політик з ОПЗЖ, депутат Верховної Ради України пан Вадим Рабінович  наче б то не помічає того і після кожної промови перед народом вигукує: «Власть принадлежит народу!»
Певно пан відволікає співгромадян від боротьби за владу, щоб у разі перемоги його партії на виборах  знову посісти владне місце.
Коли влада належить народу, мало сенсу боротися за державне крісло. А коли Держава правова, немає сенсу красти— посадять. 
На цьому можна  було би поставити крапку, якби не образливі коментарі до пункту 1-го у пункті 2-му статті 10-ї. 
Із відомих міркувань  автор не міг сказати прямо, що в українській мові немає офіційно-ділового стилю, тому що вона "всебічно нерозвинена". Правильно міркував: за таке можуть і по шиї дати. Тому що будь-яке оцінювання мови, а тим більше оприлюднення оцінки її якості, особливо у конституційній статті, дії вкрай аморальні, неетичні і образливі. А відтак автор вдався до іносказання: "Держава забезпечує  всебічний розвиток… української мови."
Дане положення не має змісту у прямому значенні, тому що мова — це стихія, як грім і блискавка. Втручання у її розвиток неможливе. Вона стихійно  зароджується у глибині епох і спонтанно розвивається народом у процесі еволюції суспільства поряд з культурою. Та негативна оцінка якості мови з нього випливає. І ніхто не назве заходи,  що вжиті для її «всебічного розвитку».
У пункті 3-му 10-ї статті без потреби, хіба щоб заспокоїти етнічних українців, під одну гребінку негативно оцінюються мови національних меншин. Принижені всі. Адже яка мова, такий і народ: хто "всебічно", а хто просто нерозвинений. 
Перебіг хвороби Конституції України народ відчуває на собі щоденно.

Звернення

Прошу президента України, Національну спілку журналістів України, Спілку письменників України, Інститут мови, небайдужих громадян підтримати наступні пропозиції.

Пропозиції

Щоб полегшити і прискорити роботу Верховної Ради України щодо капітального ремонту Конституції України з метою зупинити розбрат народу, пропоную їй по собівартості купити у мене  новий текст 10-ї статті у такій редакції:
«Всі мови громадян України є рівними у гідності.
Робочим засобом політичної надбудови є офіційно-діловий стиль  української мови».
Її перший пункт є результатом дії імперативного мандату від природи, на основі якого також побудована стаття 21-а про рівність у гідності усіх людей.
Другий пункт запропонованого тексту статті введений за правом державоутворюючого етносу та згідно з пунктом 2-м, статті 2-ї «Україна є унітарною державою».
Нехай наша Вітчизна говорить і співає дзвінким різномов’ям без штрафів і інших утисків! Хай живе Україна без ябедників і донощиків! Хай всі мови розвиваються у природний спосіб.
Пропоную також виключити з Преамбули до Конституції комічний 6-й пункт про відповідальність перед Богом і т.д. Преамбула — не водевіль, щоб сміятися.
 

Борис  Пасюга,
філолог і журналіст,  член НСЖУ і Гільдії редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської області
066-90-47-442