Ювілеї: до 100-річчя від дня народження М.М. Амосова
Микола Михайлович Амосов
У грудневі дні нинішнього року відзначається 100-літній ювілей Миколи Амосова – визначного ученого в галузі медицини, біокібернетики, хірурга зі світовим ім’ям. У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці». Ювілей академіка проходитиме на державному рівні під егідою ЮНЕСКО.
Замість прологу
Мені, представниці молодшого покоління, раніше не часто доводилося чути ім’я Миколи Михайловича Амосова. У шкільних підручниках про нього майже не згадувалося, та й матеріалами на медичні теми я не дуже захоплювалася. Тож така постать була поза моїм світобаченням. Тепер, звісно, шкодую, бо життя і трудова діяльність цього видатного хірурга і вченого, який свої наукові дослідження, практику, громадську діяльність присвятив тому, щоб люди зі серцевими недугами позбувалися їх, були працездатними. Він одним з перших розпочав хірургічне лікування вад серця, розробив і здійснив нові методи операцій при ураженні його клапанів, створив і впровадив у практику власний апарат штучного кровообігу, тощо. Завдяки цьому в його клініці, а тепер Національному Інституті серцево-судинної хірургії, врятовано життя десяткам тисяч пацієнтам. Щороку тут проводять більше 3 тисяч складних операцій, сотні тисяч консультацій, їх здійснюють в основному учні, послідовники М. Амосова. Незаперечним є те, що операції дають право на життя навіть тим, хто уже у віці, або навіть запізно звертається сюди. У цьому, я і мої рідні, переконалися, коли сюди було направлено мого 66-річного дідуся Олександра Васильовича.Його стан здоров’я вважався задовільний, але раптово йому стало зле: задуха, лежати не міг, доводилося спати сидячи на дивані. Були перебої в роботі серця.Лікарі обласної клінічної лікарні С.В. Бушман і Н.І. Плачковська були одностайними: треба звертатися до Інституту ім. М. Амосова. Але дідусь деякий час сподівався на полегшення, та нові обстеження свідчили про те, що потрібно терміново їхати до Києва. Там підтвердили діагноз своїх колег: необхідна операція, слід у першу чергу протезувати аортальний клапан, лагодити аорту, тощо. Відразу попередили: відкладати не варто, втрачати час не можна. Вдома, звісно, це викликало велике занепокоєння, бабуся вся була в сльозах, діти, ми – онуки, переживали.Стало відомо скільки потрібно коштів для проведення операції, реабілітаційних процедур. Прийшли на допомогу родичі, друзі, сусіди, колеги. Певну підтримку отримали від районної організації ветеранів, членом президії якої є дідусь, її керівництво звернулось з проханням до окремих підприємців, аграрників і ті не відмовили, бо Олександра Васильовича в районі знають добре, він був чотири скликання депутатом районної ради, очолював 17 років райгазету «Перемога».І ось ми на залізничному вокзалі. Останні слова на прощання, обійми, поцілунки… Так важко, ми хочемо вірити, що все буде добре, віримо у щасливу зірку, щоб вона світила ще довго, не згасала. З дідусем їде мій татусь – бабусю залишили на господарстві, щоб чекала дзвінків, хороших вістей. Вона б’ється голубкою, хрестить дідуся: «Дай Боже, успішно витримати операцію». Поїзд відходить і ми тепер у чеканні. Обстановка дійсно складна і хоча знаємо, що продовжувачі М. Амосова добре засвоїли науку свого вчителя, але трапляються ж і непередбачені ситуації.Із спогадів мого батька
Національний Інститут серцево-судинної хірургії АМН України в народі називають амосовською клінікою. Він спеціалізується на лікуванні серцевих недугів, це наче містечко з комплексом лікарських підрозділів, насамперед операційними блоками, реанімаційними, лабораторіями. Всі вони поєднані між собою галереями, працюють ліфти, тощо. В інституті за життя М. Амосова розпочали вшивати хворим на мітральні та аортальні пороки штучні клапани, тут вперше в світі застосований апарат штучного кровообігу. Крім того, впроваджено стентування, шунтування, і це завдяки колективу, в якому трудяться десятки докторів, кандидатів медичних наук, високопрофесійних фахівців.
Поблизу будівлі Інституту на вул. Амосова, 6
Крикунов Олексій Антонович
А потім реанімаційна. Шлях сюди пролягає через світлий і розлогий перехід, який тут називають "дорогою життя". До реанімаційної також немає для рідних доступу. Спілкувався з батьком з допомогою медсестер. У цьому відділенні здалеку видніються монітори: до них приєднані всі, кому зроблено операції. Біля них снують лікарі, медсестри. Дізнаюся, що батько вже у свідомості, підключений до різних приладів, йому можна лежати тільки на спині, у першу, другу ніч не до сну. Вранці обходи лікарів з участю заступника директора Інституту, головного лікаря. Вони спільно визначають стан хворих. Через деякий час мені повідомляє О.А. Крикунов, що батько йде на поправку, показники УЗД, ЕХО дають сподівання на переведення до загальної палати. Але знову затримка – порушення ритму і батько ще залишається на добу в реанімаційній. Ось отримую від нього листівку: «Ніч минула добре, спав вже непогано, просинався лише тоді коли робили ін’єкції». Тож на п’ятий день він вже у палаті. Тепер треба дбати, щоб було непогане харчування, бо в Інституті для перебуваючих лише обіди, а ввечері і вранці – тільки чай. Мати знову переживає: краще б я була тут, та я заспокоюю: я сам справляюсь, на квартирі готую різні страви. У Києві для цього є великі можливості, тільки, щоб були гроші. Та й нам, чоловікам, спокійніше, менше сліз. А ті, що в Краснопілля, ми не бачимо, але в голосі по телефону відчуваємо, що їх там вистачає.Лікування не припиняється, усіх турбує ритм серця. Замість мініатюрного стимулятора встановлюють холтер-стимулятор, який записує роботу серця під час ходіння, відпочинку, сну. У понеділок розшифровують його показники: наче задовільно. Нас виписують!Нове випробування
Позаду Інститут серцево-судинної хірургії, дідусь отримує путівку для продовження лікування в центрі реабілітації кардіохірургічних хворих, що розташований неподалік Києва – в Ірпені. Тут розпочалися нові обстеження, новий курс процедур. Місце тут чудове – приміщення знаходяться серед лісу, природа звісно, чарівна. Лікар Марія Леонідівна Рудь уважно вивчає справу дідуся, розповідає про те, що в їхньому закладі також все дихає повітрям нових методик, нових ідей, які започаткував Микола Амосов. Саме він був ініціатором створення цього закладу, переконав у свій час вище керівництво у його необхідності. Адже після операції потрібен час, нагляд лікарів. Під час реабілітації в санаторії м. Ірпінь
З бабусею дідусь виїхали в Ірпінь у вівторок. Там вже чекали їх лікарі, медсестри, всі підбадьорювали, на процедури пропускали без черги. А потім настали кращі часи: до санаторію прибули для реабілітації знайомі з Інституту – Володимир з Сум, Саша з Конотопу, Микола з Києва, Віктор з Хмельницького. Усім ще зле, але ніхто не скиглить, виконує передбачені процедури, щоб швидше поправлятися, а із новими відпочиваючими немає проблем, усі живуть як одна сім’я.Йде обмін думками, радяться, частина з них після операцій вже рік, другий, тож їх слова запам’ятовуються на майбутнє. «Клапанщики», як їх називають, зближуються, тут і молоді, і люди солідного віку – усім «відремонтовано» серця, і всі як звичайні люди тепер живуть, працюють, тому щиро завдячують такому рідному, щирому Миколі Михайловичу Амосову, його учням. І нехай новенькі ще лише повільно пересуваються, вчаться заново ходити, але у всіх попереду захоплююче, нормальне життя.Але даруйте, у діяльності цього закладу є і проблеми. Одна з них та, що він причаровує своїм розташуванням багатьох ділків, які хотіли б забрати цей ласий шматочок, побудувати тут шикарні вілли. Уже була спроба рейдерського захоплення санаторію, але відстояли пацієнти, їм на допомогу тоді прибуло багато киян, з сусідніх областей. Однак частину землі було втрачено.- Де ж тоді проходили б реабілітацію люди, що після операцій, - забідкалися у новоствореному фонді «Амосовські серця», - Уявіть, хотіли відібрати право на життя сотень «клапанщиків».Післямова дідуся
- У шкільні, юнацькі роки ніколи не відкладав убік книги, автором якої був Микола Амосов. Однією з таких була його праця «Думки і серце», яка випадково потрапила до нашої сільської бібліотеки. Перечитав швидко, звісно, не міг передбачити в ту пору, що доведеться самому колись спізнавати думки, поради великого Лікаря Миколи Михайловича Амосова. Адже під час навчання був не з останніх серед місцевих легкоатлетів, лижників, одним словом, тоді не було якихось заперечень з боку лікарів. А от читати книги на цю тему полюбляв, бо у них йшла мова про здоров’я, інтелект людини, його розвиток та й захоплювала ідея «ремонту» серця, навіть заміни цього головного двигуна в нашому організмі. Нині радію з того, що і земляки не стоять осторонь цієї благородної справи, багато є продовжувачами ідей М. Амосова. Серед них – випускниця Краснопільської середньої школи Надія Руденко (Разувай). Вона нині доктор медичних наук, заступник директора з наукової роботи центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, Заслужений діяч науки і техніки. Разом з чоловіком, членом-кореспондентом АН України Анатолієм Руденком свого часу працювала в Інституті серцево-судинної хірургії, перебувала серед тих, що розпочали боротися з вродженими вадами серця у новонароджених. У середовищі медиків світу добре відоме ім’я кардіохірурга, доктора медичних наук Леоніда Сітара, який свого часу працював у Ямпільській і Свеській лікарнях. А на роботу до свого дітища Леоніда Лукича оформляв сам академік М. Амосов.Тож коли прибув із сином Віталієм до Києва спершу оглянули Інститут серцево-судинної хірургії, зупинилися біля бюста М. Амосова, вийшли на схил Протасового яру, вдалині якого вгадувалися краєвиди зеленошатого Хрещатика, стрімка Володимирська гірка, бані Софіївського собору… І ось не без хвилювань пройдено додаткове обстеження, є місце у палаті № 1, де розташовувалися ліжка для чотирьох пацієнтів. І знову роздуми, і знову думки: чи варто прибув, може все обійдеться? Адже ризик великий, велика відповідальність у лікарів – букет недуг чималий і чи витримає організм? Але знову згадалися обличчя рідних, знайомих, сусідів, їх зажура, а ще й слова краснопільського кардіолога Віктора Басова: «Тепер, друже, треба вже жити для онуків, а відтак їдь – все буде гаразд».Так, все минуло добре. Щиро вдячний усім, хто подав матеріальну і моральну допомогу, хто переживав, дзвонив додому і цікавився моїм станом здоров’я. Особлива подяка лікарям.Хотів би висловити і свою окрему думку, поділитися тим, якби зменшити відсоток серцево-судинних захворювань, позбутися небажаних наслідків у післяопераційний період. В області чимало робиться з цього, але, думаю ще і не все. Торік уся ця діяльність пожвавилася особливо під час підготовки і проведення нарад з участю київських спеціалістів, відкриття кардіологічного центру, придбання сучасного медичного обладнання. Так це є, однак не відчутна особлива увага до тих, кому провели операцію на серці і тепер проходить реабілітаційний курс, а він, відверто кажучи, йтиме до останніх днів життя. В області немає навіть повних даних про таких пацієнтів. Саме ось такого бездушшя і не терпів у своєму житті Микола Амосов. Тож є задум створити в області філіал міжнародного фонду «Серця Амосова» з тим, щоб полегшувати долю прооперованим «сердечникам». Якщо держава змогла виділяти для них безплатно антикоакогулянти, насамперед таблетки «Сінкумар», надати пільги для придбання ліків певної категорії, то в обласній поліклінічній лікарні платне навіть проведення аналізу на протромбіновий індекс. Є й інші незручності.
Кілька слів на завершення
Сенсом наукової діяльності академіка Миколи Амосова було полегшити життя пацієнтам з недугами, впроваджувати методики в кардіологічній галузі. Він йшов зі своїми однодумцями, учнями до того, щоб продовжити роботу серця не на один десяток років, а коли це не вдаватиметься, пересаджувати його від здорової людини, що потрапила в безповоротну трагічну ситуацію. Його мрією було створити сучасний кардіологічний центр, і ось тепер після відвідин торік прем’єр-міністром України це втілюється в життя.Час невблаганно йде вперед. Мій дідусь почувається впевненіше, відчувається його заглиблення у наше багатогранне життя: допомагає у міру сил по господарству бабусі, а відтак у нього нові розвідки, друзі, нові знайомства. Йому знову довірили очолювати Сумську обласну гільдію ветеранів-редакторів ЗМІ.Травневий подих весни додав до його життя ще один день народження – ми привітали його в нашій сім’ї, побажали здоров’я, творчого завзяття. Цей день народження йому дав друге життя. І до цього причетний у повній мірі незабутній Микола Амосов.Світлана Козир
смт Краснопілля
|
