– Михайле Васильовичу, отже, цього року "Перцеві” "стукне” вже 90?
   – Це так. Ми оглянулися на пройдений шлях, хотіли сказати самим собі й читачеві: чи гідні ми, нинішні гумористи й сатирики, слави наших попередників. А ними були й Василь Чечвянський – брат Остапа Вишні, й сам Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня), й Василь Еллан-Блакитний (псевдонім – Василь Проноза), та ще чимало видатних людей. Серед них – Федір Маківчук, Юрій Прокопенко, які свого часу очолювали творчий колектив редакції. Працювали тут поети Степан Олійник, Павло Глазовий, Олесь Жолдак, Василь Шукайло, прозаїки Євген Дудар, Олег Чорногуз, Володимир Чепіга та інші, багато десятків років творчої праці віддав журналові (працює й досі) поет Дмитро Молякевич.
   Друкували свої твори в "Перці” сотні талановитих гумористів та сатириків. Назву тільки деяких ваших, запорізьких: Володимир Юдін, Володимир Чубенко, Петро Ребро, Микола Білокопитов, Пилип Юрик, Олександр Носенко, художники Василь Лазунько, Сергій Семендяєв та інші. Узагалі ж запорізький сміх має коріння ще від козаків, які писали листа турецькому султанові. Саме тому гумор і сатира нинішніх ваших земляків досить іскрометні й дотепні. І якщо отой лист запорожців вважати першим номером журналу "Перець”, то можна було б святкувати вже й 300-річний ювілей.
    – 1922 року вийшло лише два номери журналу...
   – Так. А потім поновили видання вже в 27-му. Тоді в редакційній статті писалося, що "Перець” продовжить традиції Василя Пронози. А Остап Вишня зазначив: "Ми критикували, критикуємо й будемо критикувати радянських дурнів”. Йому закидали як антиаргумент, що радянських дурнів не буває. Ми ж стоїмо на тому, що дурість і в Африці є дурістю. Чи несправедливість, чи глупство, чи хамство – не залежать від кольору шкіри або національності. Незалежно від того, яку посаду займає людина – вищу чи нижчу, якщо вона – бездуховний хам, то заслуговує на критику. Коли в неї немає в серці ні духовності, ні українськості, ні патріотизму, то посада не врятує.
   Тому редакційний колектив спирається саме на кращі традиції попередників. Зарубіжні наші колеги говорять: "Видно, що це – справжній український журнал”. Бо ми не опускаємо оту планку, яку поставили колись видатні майстри гумору й сатири. Не опускаємося "нижче пояса” ні в гуморесках, ні в карикатурах.
    – Не думаєте видавати журнал двічі на місяць, як у "добрі” часи застою?
   – На жаль, ні. Ми враховуємо нинішні заробітні плати наших читачів. А видавати двічі на місяць, значить збільшити затрати на випуск, отже й ціна його буде вищою. Тоді мало хто матиме можливість передплатити "Перець”. Я хочу, до речі, вклонитися всім нашим читачам, зокрема й у Запоріжжі, які навіть у цей нелегкий час передплачують і читають "Перець”. Це свідчить про те, що українцеві можна не дати зарплату чи пенсію, але сміятися йому не заборониш ніколи й ніякими указами чи постановами. Тому, гадаю, ми з читачами будемо сміятися всі наступні 90 років, а там воно якось уже буде. Можливо, тоді стане й краще жити...
    Бажаючи вашим землякам козацького здоров’я, хотів би, щоб усі вони залишалися з "Перцем”. А про те, щоб журнал був смішним, дотепним і дошкульним, ми подбаємо.

Сергій СТРІЛЕЦЬ