«Життя жінки – це безкінечна історія захоплень», - прочитала колись вислів одного американського письменника. Не знаю, можливо тоді я і засумнівалася у правдивості такого твердження, та й навряд чи той митець мав на увазі в’язання чи вишивання хрестиком, але де в чому був все-таки правий. І зустрівшись з героїнею моєї сьогоднішньої розповіді, зрозуміла, наскільки ці слова влучні.

Про свої захоплення в’язанням, вишиванням, плетінням та про те, чого ще хотілося б навчитися, Зінаїда Павлівна Козир може розповідати годинами і з таким ентузіазмом та захопленням, що мимоволі ловиш себе на думці: скільки енергії, фантазії та творчого бажання у цієї дивовижної жінки.

Отож, зручно влаштувавшись у кріслі, яке без сумніву можна назвати робочим місцем майстрині, бо тут, прямо «під рукою», лежить «купа» різнокольорового бісеру та усілякого приладдя, необхідного для творчого процесу, вона починає розповідати все з самого початку, не пропускаючи навіть найдрібніших деталей.

- Скільки себе пам’ятаю – завжди мала, як тепер модно говорити, хобі, - говорить Зінаїда Павлівна. – У вільний час ніколи просто не сиділа і дивилася телевізор, мої руки постійно чимось зайняті. Починала зі спиць, плела речі і для себе, і для рідних та друзів. Тоді це було заняттям номер один, доки ще не навчилася в’язати гачком. А з того часу ним просто «захворіла», ніщо у мене вдома не робилося, потрібно було тільки мережити. Сиділа за цією справою не тільки вдень, а й ночами, - сміючись, додає жінка.

За професією З.П.Козир вчитель української мови та літератури, працювала на освітянській ниві, завідуючою районним відділом культури, кореспондентом газети «Перемога», але вільний час завжди присвячувала улюбленому захопленню. Її серветки прикрасили домівки не тільки родичів, а й друзів, знайомих та колег, а ажурні шалі на плечах подруг викликають загальне схвалення.

Зараз майстриня вже на пенсії, а отже вільного часу для творчості стало у кілька разів більше.
- Два роки тому одна знайома показала свої вишивки хрестиком, - розповідає Зінаїда Павлівна. – Мені вони так сподобалися, що я вирішила будь-якою ціною навчитися цього ремесла.

У той же день, відкопіювавши журнали зі схемами вишивок, які були в подруги, набравши потрібних ниток, почала опановувати це мистецтво. Хоча і зізнається, що робота ця нелегка, адже «і вік такий, і очі вже не ті…», але бажання творити стало важливішим за все. І в результаті – безліч прекрасних картин, створених хрестиком, подаровані друзям і близьким, кілька – висять на стінах у домі майстрині.

- Згодом я зацікавилася виробами з бісеру: вишитими картинами, іконами, неймовірними квітковими композиціями, - продовжує моя співрозмовниця. – Для мене це було щось дивовижне і хоча сумнівалася, що сама зможу щось таке створити, але ж так хотілося хоча б спробувати. І мрія здійснилася, коли познайомилася з Катею Нікітіною, ученицею Краснопільської школи. Разом з нею навчилася вишивати бісером, плести з нього квіти, робити букети, композиції, дерева.

Минуло трохи більше року як Зінаїда Павлівна з головою поринула у дивовижний світ бісероплетіння, а скільки краси вже створили її руки. Не зупиняє її і те, що в Краснопіллі важко дістати потрібний сучасний різнобарвний бісер. Доводиться їздити до Сум, щоб там придбати його та допоміжний матеріал, літературу, чи замовляти до Харкова, Москви, Києва. І зараз вже домівка майстрині перетворилася на справжній музей. Починаєш розглядати кожну квітку – аж дух перехоплює: всі вони зовсім різні і кожна окрема – маленький шедевр. А з якою любов’ю Зінаїда Павлівна розповідає про кожну свою квіточку або деревце!

- Починала вчитися на фіалках, скільки я їх переробила, вже і не згадаю. Потім поступово переходила до складніших технік, хотілося спробувати сплести якомога більше всього різноманітного. Пам’ятаю, як побачила в Інтернеті неймовірної краси троянду з бісеру. Знайшла схему, довго в ній розбиралася і декілька разів починала плести, та в мене нічого не виходило. Але я все ж не здавалася і коли в моїх руках розквітла прекрасна квітка, зрозуміла, що старання і зіпсовані нерви не були марними.

Чесно кажучи, така краса просто не може залишити байдужим, думаю, жодну людину, навіть тих, хто мистецтвом мало цікавиться. Особисто я була вражена від побаченого, тому виникло цілком логічне запитання – чи задоволена майстриня своїм захопленням?
- Звичайно, - з щирою посмішкою говорить Зінаїда Павлівна. – Приємно, коли цінять твою роботу.

Багатьом свої витвори жінка подарувала на згадку. Хоча й зізнається, що є такі речі, з якими просто не може розлучитися, наприклад з тією першою трояндою, у яку вклала стільки сил. Адже, творячи її, використовувала не тільки майстер-класи, а й сама спостерігала на подвір’ї, як троянди розквітають, радують перехожих.

Декілька робіт З.П.Козир представлено на художніх виставках у Краснопіллі і Сумах. Та на запитання, чи не виникала ідея створити ексклюзивну, жінка сором’язливо посміхнулася:
- Не знаю, навіть не думала про це. Добре б було об’єднатися у нашому селищі, прилучити до цього мистецтва тих, хто на дозвіллі любить творити дивовижний світ. За цим заняттям я відпочиваю і вважаю, що без нього моє життя було б нудним і не цікавим. А ще, на мою думку, це захоплення є своєрідними ліками від депресії, поганого самопочуття та інших негативних емоцій, яких в нашому житті вистачає.

Радіє майстриня і від того, що її роботи подорожують по всьому світу – окремі знайшли прописку у приватних колекціях у Німеччині, Красноярську, Нижньому Новгороді, Москві, Харкові, Києві, Сумах.

Справді, дивовижна жінка - Зінаїда Павлівна, було б більше таких людей як вона, краси стало б більше у світі, і відповідно гарних емоцій, які виникають при спогляданні її робіт. А головне, що вона не збирається зупинятися на досягнутому, в майстрині ще стільки планів на майбутнє! Цьому слугує знайомство з багатьма майстрами по інтернету на сторінці сайту «Однокласники». Радо діляться своїми секретами ті, хто прилучився до бісероплетіння з Росії, Молдови, Казахстану, Прибалтики, Ізраїлю та й багатьох міст України. Нерідко своєрідні семінари з цього проводяться і в квартирі З.Козир – тут уроки отримують місцеві ентузіасти, з кожним днем число їх збільшується, бо світ прекрасного зачаровує багатьох краснопільчан.

- Одна моя знайома робить корзини з газет, ви і не уявляєте, які вони неймовірні, - з захопленням говорить жінка. – Хочеться спробувати й собі так навчитись. А які дивовижні картини можна створювати із кольорових стрічок, квіти з паперу, та ще скільки всього! Шкодую лише про те, що на все не вистачає часу – для цього декілька життів потрібно.

… За вікном ще господарює Зима, а на столі майстрині пломеніє кущ бузку. Його ліловий колір тішить зір, бентежить серце. Чинно вишикувалися стрункі бонсай, гліцинія, цикламени, калина. Світ бісеру наблизив весну, сповістив про прихід цієї чарівної пори року.

А. Леунова.

Із іншими роботами майстрині можна ознайомитись тут: http://gildiasumy.at.ua/index/z_p_kozir/0-46