Петро НЕСТЕРЕНКО. Півстоліття із пером - НЕСТЕРЕНКО ПЕТРО АНДРІЙОВИЧ - Каталог статей - Гільдія редакторів-ветеранів змі Сумської області

2 лютого виповнилося 70 років від дня народження письменника і журналіста Петра Нестеренка, якого життєві шляхи повели на Сумщину, але Петро Нестеренко тримає у серці рідну йому Сіверщину, до якої він дуже часто повертається подумки і, на жаль, трохи рідше з оказією. «Деснянська правда» вітає земляка, побратима і нашого постійного автора з цим славним ювілеєм, і подаємо принагідно статтю про нього. Бо народ має знати своїх героїв.

Ось, що пише про Петра Нестеренка «Урядовий кур’єр»: «Багата чернігівська земля історичними подіями і видатними постатями. Тому сьогодні особливо приємно відзначити, що серед відомих чернігівців почесне місце займає наш товариш по редакційному кошу, власний кореспондент «Урядового кур’єра» у Сумській області — Петро Нестеренко. А оскільки журналістська доля прив’язала його до Сумщини, то й у цьому регіоні він нині відомий і шанований. Сільський хлопчина з багатодітної сім’ї колгоспників пройшов нелегкий шлях становлення. І таки вибився в люди. У багатьох селах Чернігівської і Сумської областей досі пам’ятають сумлінного, принципового, зугарного висвітлити на шпальтах видання будь-яку тему журналіста Петра Нестеренка. Був він і редактором, і депутатом, і власкором колись головної газети — «Радянська Україна». Кращі нариси про видатних людей, а також численні повісті та оповідання побачили світ у його книгах...»

Так тепло, душевно відгукувалися газетярі-урядовокур’єрці про свого колегу з нагоди його 60-річчя. Бо за тривалий шлях у журналістиці він довів багатьом, що людина він у газетній справі не випадкова. За п’ять десятиліть у журналістиці написав тисячі нарисів, статей, репортажів, інтерв’ю в різних виданнях, та чи не найбільше — у всеукраїнських газетах «Радянська Україна», «Урядовий кур’єр», «Сільські вісті». Адже саме в цих газетах довгий період він працював власним кореспондентом.

А починалося все з невеличкого села Галайбине, що в Борзнянському районі, де 70 літ тому і народився ювіляр. У наших розмовах він часто згадує свою малу батьківщину, батьків, учителів, друзів дитинства, юності, молодості. Цікаво, що до газетної справи хлопець прилучився надто рано — свою першу замітку у дитячій республіканській газеті «Зірка» написав ще навчаючись у третьому класі. Власне, звідти все й почалося. Його підтримала учителька старших класів Галайбинської семирічки Олександра Петрівна Бак, яка порадила хлопцеві писати до районної газети. Ось з тих пір прізвище сількора Петра Нестеренка не сходило зі сторінок райгазети.

Частенько з’являлося воно і в обласній газеті «Деснянська правда», а ще більше — в обласній молодіжній газеті «Комсомольський гарт». Отож попрацював два роки завідуючим клубом у рідному Галайбиному, а відтак Петра запросили спочатку до Борзнянської, а потім до Варвинської районної газети. Саме в цей період Петро надто активно друкувався в «Комсомольському гарті», був керівником юнкорівського поста цієї газети у Варвинському районі. До речі, Варвинщина на той час була краєм великої нафти.

Активно друкуючись у «Комсомольському гарті», Петро, не секрет, сподівався, що його запросять на роботу до «молодіжки». Тим паче, що й обіцяли… Та запросили обдарованого молодого журналіста не до Чернігова, а в зеленошаті Суми. Так вийшло. Мабуть, Сумам він був потрібнішим. І не було розчарування ні в Петра, ні в тих колективах, де він працював. А це були сумські обласні газети «Червоний промінь» і «Ленінська правда». Автор цих рядків теж мав змогу пліч-о-пліч трудитися з Петром Андрійовичем, і скажу відверто: він не просто журналіст, котрий, як кажуть, має Божу іскру, а й людина порядна, щира, завжди готова прийти на поміч тому, хто цього потребує.

Його життя склалося так, що довелося працювати як у районних, в обласних, так і в усеукраїнських газетах. І скрізь до роботи ставився з усією відповідальністю. З часом зростали його майстерність і авторитет. Зокрема, коли 1973 року очолив Тростянецьку районну газету, то вже з перших днів енергійно і творчо взявся за діло. Газета стала набагато змістовнішою, поліграфічно привабливішою. Помітили це в столиці і запропонували Петрові Андрійовичу нову посаду — власного кореспондента газети «Радянська Україна» в Сумській області. Ще й зараз пригадує, що те призначення для нього було, хоч і несподіваним, але надто важливим. Бо все-таки, які б посади не обіймав, він любив писати. Хоча зізнається, що в такій солідній на той час газеті, як «Радянська Україна» — провідному виданні України — працювати було не просто, адже трудилися там справжні «акули» пера, імена яких на той час були широко відомі в Україні.

Отож багато читав, сидів у бібліотеках. Знайомився з творами маститих журналістів, особливо любив аналізувати, як вони пишуть аналітичні статті і нариси. І сам дуже любив писати нариси. Це тому, що, як він пояснював, нарис дуже близький до малих форм художньої літератури — оповідання або короткої повісті, хоча відрізняється від них тим, що конкретний, побудований на фактичному матеріалі, а не на вимислах.

Цей період для Петра Андрійовича важливий ще й тим, що 1980 року він був направлений у місто Прип’ять Київської області редактором спеціального випуску газети «Радянська Україна» на будівництві Чорнобильської атомної електростанції. Тоді на всіх АЕС виходили спеціальні випуски республіканських газет.

Не менш пам’ятною для Петра Андрійовича була й поїздка на будівництво Байкало-Амурської магістралі (БАМу) в червні 1983 року разом із сумським журналістом Олегом Гончаровим. У тайговому краї вони насамперед зустрілися з першим Героєм Соціалістичної Праці на БАМі Володимиром Григоровичем Новиком, з багатьма унікальними людьми, що приїхали сюди за велінням душі і серця. Найбільше журналістів цікавили бамівці — уродженці Сумщини і Чернігівщини. Результатом тієї поїздки стала книга «Випробування», яка вийшла у Харківському видавництві «Прапор».

То був початок літературної діяльності Петра Нестеренка. Адже потім одна за одною виходять його книги у різних видавництвах, та найбільше в харківських і сумських. Варто назвати хоча б його книги «Горіння» (1997), «Подвигу вогонь незгасний» (2000), «Дичка на осонні» (2004), «Долі людської мить» (2004), «Палата без номера» (2004), «Якилинина калина» (2005), «Олексина мітка» (2006), «Не зароста травою пам’ять» (2007), «Ходики з трояндами» (2007), «Серце солдата» (2008). До речі, саме в 2008 році Петро Нестеренко став членом Національної спілки письменників України. Опісля цього він ще з більшим натхненням почав створювати нові твори. Для нього вже стало правилом: щороку — книжка.

Справді, 2009 року побачила світ збірка художньої прози «Спрага любові», 2010 — «Тайга гартує сміливих», 2011 — «Залишайся другом», 2012 — «Ковток джерельної води», 2013 — «Заграви над Десною».

Чимало з цих видань присвячені темі Другої світової війни, патріотичному вихованню нашої молоді. І то не випадково. Адже батько автора цих книг — Андрій Овксентійович — був активним учасником бойових дій у Великій Вітчизняній війні і часто розповідав Петрові чимало епізодів тієї грізної пори. А ще — Петро Андрійович читав чимало книг на військову тематику, що значною мірою відбилося як у журналістиці, так і в літературній діяльності.

Сьогодні Петра Нестеренка знають на Сумщині (та й на Чернігівщині), в багатьох районах України і як талановитого журналіста, і як обдарованого письменника. Більшість літературних заходів, що проводяться в Сумській обласній науковій бібліотеці, навчальних і культосвітніх закладах, трудових колективах відбуваються за активної участі Петра Андрійовича. До нього прийшло заслужене визнання. Так, 2013 року він став лауреатом аж двох Сумських обласних премій: журналістської імені Миколи Теницького та літературно-краєзнавчо-мистецької імені Пилипа Рудя. У жовтні 2011 року Петро Андрійович обирався делегатом VI з’їзду Національної спілки письменників України.

Та літературна діяльність аж ніяк не заважала журналістській роботі, якій він віддав рівно півстоліття. І де б не працював — редактором районних газет у Тростянці, Сумах, Великій Писарівці, кореспондентом багатотиражної газети «Фрунзенець», в обласних виданнях, власним кореспондентом всеукраїнських газет «Радянська Україна», «Урядовий кур’єр», «Сільські вісті», — скрізь про нього в цих творчих колективах (як, до речі, й серед читачів), можна було почути лише добрі, вдячні слова.

А це тому, що Петрові Нестеренку насамперед властиві такі риси характеру як порядність, працьовитість, відповідальність, принциповість. В одній із наших бесід він якось сказав: «Навіть на старості літ не можу збагнути: чому за добро, правду, порядність часто-густо віддячують злом? Чому підлість, зрада, обман, корупція, підлабузництво, дволикість сьогодні стали майже нормою життя в нашому суспільстві? Вважаю, що лише викорінивши ці явища, можемо почуватися Людьми в нашій країні».

Що ж, з цими словами авторитетної людини важко не погодитися. І нині він робить усе можливе, аби цих явищ якомога менше було в нашому суспільстві. А ще — є патріотом Слобожанського і Сіверського краю, про що свідчать його численні публікації в періодичних виданнях і книгах. Він — активіст багатьох заходів в обласному центрі, особливо що стосується літератури, журналістики, патріотичного виховання молоді. Та важливо те, що ось уже півстоліття журналіст-ветеран вірно служить музі, своєю надійною зброєю — пером — вносить свій вклад у розбудову нашої держави, яка, на жаль, сьогодні переживає неабиякі труднощі. Як бачимо, і журналістика, і письменництво стали справою всього його життя. І в ці дні, коли Петро Андрійович відзначає свій ювілей, хочеться побажати йому козацького здоров’я, гострого пера, удачі, оптимізму, всіляких гараздів. З роси і води Вам, Петре Андрійовичу!

Віктор БОЙКО,
голова Сумської обласної організації НСЖУ