Я знаходжуся на верхньому щаблі життєвої драбини, тобто на пенсії, і звідси мені все видно, як на долоні. Бачу, з часом наша країна стає  багатшою. Її бюджет товщає, зростають пенсії, реальна заробітна плата. Здавалося б, і редакціям районних газет повинно бути легше зводити кінці з кінцями. Але ж ні. Сьогодні у колективу нашої редакції такі непереливки, яких світ не бачив.

Ще в 90-х роках триразовий випуск газети за тиждень забезпечували 12 працівників, з яких 8 — творчі. Сьогодні 2 творчі працівники випускають 2 газети за тиждень. Навантаження на кожного зросло у 4 рази. До них, правда, долучається і редактор.

Тільки їм віддача мізерна — голі посадові оклади з доплатою за ранг та в кого є — за вислугу років. До того ж і авторське право на винагороду за використання творчої власності давно забуте.

Скільки ж цим молодим творчим коникам за півціни орати доводиться! Цікаво, чи встановлював хтось норму праці сучасному районному журналісту?! Тут увесь особистий час з’їдає і ще просить газетна нива. Просвітку немає.  А творчий процес неможливо автоматизувати чи механізувати. Там рабський труд без надії на свободу. На журналістах комунальних ЗМІ Закон відпочиває!

Для більш ґрунтовного доказу сказаного вище наведу дані росту експлуатації журналіста.

Ми вже знаємо, що навантаження на одного працівника зросло у 4 рази. У 80-х роках минулого століття заввідділом районної газети отримував 80 карбованців за місяць. На ці гроші, скажімо, хліба можна було купити у два рази більше, ніж за нинішній посадовий оклад 1200 гривень. Зробивши нескладні арифметичні підрахунки, ми знайдемо шукане: рівень експлуатації журналіста зріс у 8 разів. Законність такого явища інтернет не підтверджує. Редактор щось тут вдіяти не в змозі — співзасновники на оплату праці грошей не дають, а за те, що платиться, ніхто сюди на роботу не йде.

Недоплата заробітку б’є і по пенсіонеру. Я завітав до районної прокуратури з Постановою КМУ №377 від 15.03.1999 р. де названі підстави, за яких можуть бути знижені чи скасовані надбавки за інтенсивність праці та високі творчі досягнення. Говорив,що все інше — то беззаконня. Законник звів плечі і розвів руки. Я попередив,що буду шукати захисту у своїх. Законник знизав плечима.

Вельмишановний пане Олеже!

Мені здається, що тут має місце порушення статей 3. 19, 22, 24, 28, 43, 45 та 48 Конституції України. Тож вирішив постукати до Вас з надією до чогось достукатися. Приводом до звернення стала чудова консультація Тетяни Григорівни Котюжинської у №11 "ЖУ" за 2012 рік, де доводиться, що захист гарантовано Законом.

За природою я не з тих, хто жаліється на особисті негаразди. Та коли у мене через старість щось там "болить і плаче, і не спить", я починаю писати в "ЖУ" та "Голос України". Друкують.

В "ЖУ" мене веде майстер слова, чудова жінка "з сильним характером ліричної душі" Ольга Михайлівна Войцехівська. Вона і познайомила мене заочно з головним юрисконсультом нашої НСЖУ.

Заслуг цього юриста, отже НСЖУ, у захисті журналістів не можна переоцінити. Та слід зазначити, що та важлива робота лише латки на Трішкін каптан. Адже ми живемо у такому безправному світі, що наведені мною факти журналістського рабства, лише окремі бульбашки у мильній піні. І якщо цей лист буде опубліковано, а журналіст до кінця не оглух, не онімів, луна буде гучною.

Я хочу, щоби Спілка журналістів вп’ялася зубами у кривдника, як вовкодав у вовка, тобто подала до суду на владних співзасновників нашої газети.

Тепер про продажність журналістів. Синя полум’яність ораторства пані Ганни Герман нерідко затьмарює істину її слів, викликає в душі неясний спротив. а коли минає час і все відстоюється, оголюється болючий корінь зла.

За такого журналістського життя, як сьогодні у нашому Великописарівському районі, не те,що голодним вовком завиєш, а Люциферу душу продаси. Проте наші журналісти не ремствують, не продаються. І не тому,що нікому не потрібні (навіть рідній владі), а тому що суворо дотримуються Кодексу професійної етики українського журналіста. І саме тому їм потрібна нагальна допомога з боку НСЖУ.

Я упевнений, що зараз НСЖУ розвинений орган і гідно посідає чільне місце у суспільстві.

Наостанок. А комусь не вистачає часу щось пригадати, співставити.

Нагадаю, стара Спілка нікого не захищала.

Із повагаю, завжди Ваш

Борис Пасюга, ветеран-журналіст, член НСЖУ

 42800, вул. Чапаєва, 30-А,

Велика Писарівка,

Сумська область

 

З приводу піднятих питань просимо висловити свої пропозиції.