ТІШТЕСЯ З ТИМИ, ХТО ТІШИТЬСЯ, ПЛАЧТЕ З ТИМИ, ХТО ПЛАЧЕ... Згадаймо Галину Ільченко
Грудень 2006 року
ТІШТЕСЯ З ТИМИ, ХТО ТІШИТЬСЯ, ПЛАЧТЕ З ТИМИ, ХТО ПЛАЧЕ...
Ці слова Апостола Павла - як лекало до життя провінційного журналіста, бо він завжди поряд зі своїми героями (та антигероями) і вже наступного ранку після публікації чи виходу в ефір матеріалу отримує людську оцінку своїй роботі. Не завжди і не кожен спроможний складати іспит на людську довіру і повагу
Галина Ільченко цей екзамен успішно витримувала 33 роки поспіль. Так-так, перевірка на об'єктивність, сміливість та щире серце триває стільки, скільки провінційний журналіст працює: навіть після великих заслуг досить одного разу схибити, і де той авторитет подінеться... І тому всі, хто знає Галину, сприйняли, як належне, присвоєння їй звання заслуженого журналіста України. Вже хто його дійсно вартий, так це Галина Ільченко, та ще й значно раніше треба було б її відзначити. Ну, а втім, не нагородами та відзнаками влади тішиться журналістська душа. Галину я знаю вже, мабуть, років десять. Познайомилися на якомусь журналістському заході у Києві, а точніше - в Пущі-Водиці. Ми тоді проговорили весь вечір, влаштувавшись у холі, подалі від шуму та галасу неофіційної частини. Звичайно, обговорювали редакторські справи (тоді і Галина, і я очолювали місцеві видання), але цим не обмежились: ділилися сокровенним, про що не кожному скажеш. Чому так сталося? Вважаю, що така вдача у Галини Андріївни: співрозмовнику хочеться перед нею душу розкрити. Для журналістської професії така вдача - великий дар і велика відповідальність. Бо навіть отримавши найексклюзивнішу інформацію, обов'язково повинен десять разів подумати, перш ніж винести її на загал. Якщо людина відкрила тобі душу, довірилась, то перш за все, подумай, щоб їй не зашкодити. Спілкування - те, що найбільше подобається Ільченко в журналістиці, що вона найбільше цінує. Тому, можливо, і обрала вона цю професію, хоча й не відразу після школи. Після школи був педінститут, математичний факультет, а журналістський диплом отримала, вже коли працювала в редакції. Професійна доля Галини Ільченко - красномовна ілюстрація до дискусії про професійну освіту: кого і як треба вчити нашій справі? Багато хто дотримується думки, що для журналістики необхідним є життєвий досвід і корисною - якась інша професія. А хіба не так? Галина Ільченко майже все життя пропрацювала в Конотопі - невеликому місті на Сумщині. Починала позаштатним кореспондентом, завершувала в 2000 році головним редактором місцевої газети "Конотопський край". Втім, не завершувала: так обставини особисті склалися, що треба було присвятити більше часу сім'ї, власному здоров'ю, але з журналістикою, з колегами вона не пориває зв'язків і сьогодні. З 1992 року Галина Андріївна очолює міську журналістську організацію. Спілка журналістів, як і життя навколо, переживала чимало змін. Були радянські часи, коли журналісти разом з їх громадською організацією виконували роль підручних компартії, була епоха змін, коли все старе ламали й викидали на смітник, і тоді до спілки ставилися дуже скептично як до динозавра, та прийшло сьогодення, і ми, дивлячись і на українську сучасність, і на закордонні реалії, приходимо до висновку щодо необхідності журналістської самоорганізації, фахового об'єднання заради захисту свободи слова і професійних прав. І спілчанські організації активно втручаються в медійну практику, починають відігравати серйозну роль у взаєминах ЗМІ з владою. Конотопська міська організація НСЖУ, яка налічує близько 70 осіб, користується повагою у громадськості міста. І очільники місцевої влади, пам'ятаючи акції спілчан на захист прав журналістів, Якщо людина відкрила тобі душу, довірилась, то перш за все, подумай, щоб їй не зашкодити намагаються забезпечити рівний доступ до інформації усіх без винятку медіа. До речі, в 100-тисячному Конотопі їх чимало: 6 газет, 2 БМ-радіо, телекомпанія. Багато молоді йде працювати в засоби масової інформації. І висловлює бажання вступити в спілку. В кожній редакції діють первинні осередки, але початківці часто звертаються до голови міської організації за порадами. Галина жартує: "Ту книжечку "Тебе, юный корреспондент" видання 1965 року, що колись подарував мені мій наставник з написом "Будь!", вже зачитали до дір. Виявляється, як би не змінювалися часи, професійні основи залишаються: вміння працювати з джерелом інформації, зі словом, правила конструювання матеріалу тощо". Не все, звичайно, так безхмарно на конотопському медійному небосхилі: 9 ЗМІ на невелике місто - це ж конкуренція. Втім, Конотоп - не виняток, зараз в українському інформпросторі тісно, і виживають або кращі, або (що, на жаль, частіше трапляється) ті, кого краще фінансують. Конкуренція обов'язково повинна мати свою межу, за яку не можна заступати. І межа ця -корпоративна солідарність Галина вважає, що конкуренція обов'язково повинна мати свою межу, за яку не можна заступати. І межа ця - корпоративна солідарність. Поодинці нас легше придавити і примовчати. Зате разом ми - сила. Конотопські журналісти відчувають себе такою силою, і в цьому велика заслуга Галини Ільченко, яка турбується, щоб колеги були разом і на свята, і в важкі хвилини випробувань.
Віра ЧЕРЕМНИХ
НА ФОТО Сергія Чиніна: Галина Андріївна Ільченко, голова Конотопської міської організації НСЖУ.
