«Зарницы» Віктора Савченка – шлях до людей
У селі Буймері Тростянецького району
багато чого доброго і позитивного зроблено для людей. Завершено
газифікацію, побудовано більше 30 будинків, приміщення загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів, амбулаторії сімейної медицини з денним
стаціонаром, фельдшерсько-акушерського пункту, Будинку культури,
дитячого садка, прокладено тротуари, розбито квітники.
- Крім того, маємо свою олійницю і
пекарню. Автобусом підвозимо дітей до школи та дитсадка, допомагаємо
своїм працівникам і пенсіонерам заготовляти сіно для корів, – продовжує
сільський голова Микола Комишанський. – А все тому, що на благо
територіальної громади працюємо спільно з керівником приватного
підприємства «Буймерське», депутатом районної ради шести скликань
Василем Провозіним, який уже понад 30 років беззмінно очолює місцеве
сільськогосподарське підприємство.
Ділова співпраця між сільським головою і
депутатом районної ради, керівником господарства, налагоджена у всьому.
Вони разом відвідують школу, зустрічаються з людьми, спільно вирішують
їхні проблеми, підтримують розвиток фізкультури і спорту, виховують
справжніх патріотів рідного краю. Навіть той факт, що обидва керівники
вже понад чверть століття поруч з водіями, тваринниками, спеціалістами,
вчителями співають у самодіяльному народному хорі, в репертуарі якого
близько сотні пісень і який є лауреатом престижних фестивалів, багато
про що говорить.
Ось так ефективно живе територіальна
громада, такий вагомий внесок у загальний доробок роблять депутати
різних рівнів. Про це дізнаємося з книги нашого земляка-сумчанина,
колишнього власного кореспондента газети «Правда України»,
екс-генерального директора обласної державної телерадіокомпанії Віктора
Савченка «Зарницы», яка нещодавно побачила світ у сумському видавництві
«Мрія».
- За 20 років своєї діяльності наше
видавництво випустило немало хороших книг, – пише у вступному слові
директор «Мрії» Володимир Лобов. – Проте ця – особлива. Документальні
нариси, репортажі, інтерв'ю, ліричні замальовки в різні роки були
опубліковані на сторінках московських та загальноукраїнських видань, у
обласній пресі. Всі вони написані на основі реальних фактів і вигідно
виокремлюються щирою сердечністю, земною простотою, зігріті теплотою
надзвичайно доброї душі автора.
Свої літературно-журналістські твори
автор писав протягом кількох десятиліть. Та вони і сьогодні читаються з
особливим інтересом, не втрачають актуальності.
«С председателем Новослободского колхоза
«Мировая революция» Н.Р. Черняковым мы возвращались под вечер в
контору. Остановились возле памятной стелы, что высится на околице.
Высеченные на ней слова заставили вздрогнуть сердце: «7 июля 1942 года
за активную помощь партизанам немецко-фашистские захватчики зверски
замучили 586 жителей Новой Слободы», - йдеться в документальному нарисі
«Память Новой Слободы».
Такий початок зацікавлює кожного, хто
взяв книгу до рук, прочитати всю публікацію. Вустами голови колгоспу
Миколи Чернякова, бригадира шляхової бригади Івана Тішаєва, доярки,
матері-героїні Марії Бикової, однієї з кращих у районі доярок Ганни
Білокопитової журналіст розповідає про ту страшну трагедію, яку забути
неможливо.
Тематика публікацій Віктора Савченка –
найрізноманітніша. Найбільше нарисів, замальовок про визначних
особистостей Сумщини: державний діяч, Герой Соціалістичної Праці, Герой
України, кавалер багатьох орденів, депутат Верховної Ради СРСР, лауреат
Державної премії СРСР та України, міністр хімічного і нафтового
машинобудування СРСР, генеральний директор Сумського машинобудівного
науково-виробничого об'єднання імені М.В.Фрунзе Володимир Лук'яненко;
депутат Верховної Ради СРСР двох скликань, депутат обласної ради Любов
Бондаренко; голова колгоспу Іван Безрук; керівник виробничого об'єднання
«Сумигаз» Євгеній Нестеров; народний депутат України Іван Рішняк;
бригадир тракторної бригади, Герой Соціалістичної Праці Борис Сукачов та
багато інших.
У розділ «Мозаїка життя» автор об'єднав
30 замальовок-розповідей, одну цікавішу за іншу. Серед них – «Жемчужные
свадьбы», про те, як фуражир Родіон Ткаченко і його дружина, ланкова
Марія з колгоспу імені Петровського Охтирського району в один день
відбули зразу чотири весілля – оженили трьох синів і видали заміж
доньку. Поза увагою журналіста не залишилася доля колишніх молодят і
через 30 років.
У іншій замальовці цього розділу –
«Діждалися з Франції сестру» – він розповідає про долі чотирьох сестер
родини Плохутів з Біжівки Буринського району. По-різному склалося в них
життя. Сімнадцятирічну Галину в травні сорок другого року, штовхаючи
прикладами, фашисти та місцеві поліцаї вивезли до Німеччини на каторжні
роботи... Тільки через 55 років три місяці і два дні вона разом з
донькою-француженкою приїхала до рідного села, зустрілася з рідними.
Зацікавлює своїм змістом документальна
розповідь «Сан Саныч и его подопечные» з приміського села Косівщини
Сумського району. У сім'ї Боряків без батьків залишилося четверо
неповнолітніх дітей. Найменший Дмитрик на той час ледь почав робити
перші кроки, найстаршому виповнилося 15. Але родина, незважаючи на всі
проблеми, вчилася самостійно долати життєві труднощі.
Неможливо читати без хвилювання
документальні нариси розділу «Быль и эхо минувшей войны». Більше трьох
років проводив Віктор Савченко журналістське розслідування, написав
багато листів-звернень до найвищого керівництва тодішньої держави СРСР,
чимало часу віддав роботі в московських та київських архівах, зустрічам у
кабінетах КДБ, прокуратури, Міністерства оборони, щоб відновити
справедливість стосовно батька і сина Соколів, яким посмертно було
присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На щастя, відважні кулеметники
вижили. Та не склалася щасливо їхня доля вже в мирні часи – 19 січня
1948 року військовий комісар Недригайлівського району, погрожуючи
табельною зброєю, забрав у Героїв ордени і Золоті зірки. Мужність і
слава, підлість і заздрість, наклепи і бездушшя – все це було піднято
«на гора» колишнім шахтарем-забійником, журналістом Савченком у
матеріалі «Раненые Соколы».
Автор літературно-художнього видання –
неабиякий майстер журналістського розслідування. Підтвердженням цього є
його публікація «Возможно, это моё последнее слово...». Йому вдалося
першому в колишньому Союзі відкрити деякі архівні документи і на їх
основі оприлюднити абсолютно невідомі достовірні епізоди з біографії
легендарного партизанського комісара Семена Руднєва.
У радянські часи дехто із акул пера чув
про якихось жінок, наших землячок, які нібито після війни жили в
Брянському лісі. Та взятися за тему ніхто не насмілився – тоді ж треба
було писати про здоровий спосіб життя. А Віктор Кирилович, знову ж таки
провівши журналістське розслідування, вивчив ситуацію, зустрівся з
героїнями майбутньої публікації і виніс на суд громадськості маловідомі
факти радянської дійсності – розповів про те, як мати й дочка,
відчужуючись людей, прожили в партизанській землянці 44 роки.
Навіть найвимогливіший читач не відкладе
книгу в бік, знайомлячись з репортажами, замальовками, нарисами
розділів «Люди одного університету», «Низка захоплень».
«Зарницы» Віктора Савченка вчать жити,
дорожити кожним прожитим днем, любити людей, Батьківщину, природу і
боротися за щастя. Ось чому це видання заслуговує на гідне місце в
кожній бібліотеці Сумщини.
