Сьогодні в «Сумщини» ювілей – їй виповнюється 90 років. Не кожне видання витримає такий іспит часом. Тим більше – часом бурхливих подій, революцій, воєн, жорстоких політичних й ідеоло-гічних змін, якими було переповнене ХХ століття, та й початок ХХІ-го. Та попри все, наша газета, як той есмінець, впевнено пройшла по цьому «мінному» полю і, хочеться вірити, вийшла таки на відкриту воду.

Переконана, що їй це вдалося лише завдяки тому духові правди слова, який був закладений в газеті від самого її початку, який опісля не дав їй збитися на манівці, перетворитися на щось вузьке, одноденне, жовте, вульгарне. На жаль, я не знаю, якими були перші журналісти нашої газети, котрі, в принципі, цей дух і закладали. Проте добре пам’ятаю – і буду свято берегти їх у пам’яті – покоління газетярів 70-80-их років, яке нині становить гордість і славу не тільки видання, а й Сумщини як області загалом. Галина Носенко, Олександр Кубатка, Олександр Харченко, Алла Синиця, Олександр Кушко, Олександр Косяк, Олександр Розумний, Микола Науменко, яких, на превеликий жаль, уже немає в живих, а також Ніна Насальська, Єлизавета Василевська, Володимир Стеценко, Володимир Сіряченко, Микола Гриценко… Жодні роки не зменшать для мене значення їхніх оцінок, суджень і думок. Вони були і є звичайними, часом дуже непростими людьми, зі своїми родзинками в характері, і, як опісля з’ясувалося, різними політичними поглядами. У нас, в редакції, і донині ходять легенди, як Стефан Нощенко, будучи у відрядженні, записував дані для матеріалу на пачці своїх цигарок, а потім, докуривши і забувши, що використовував її як журналістський блокнот, викинув у вікно машини (проте матеріал все ж написав), як авралом готувалися «тваринницькі» сторінки (а газета тоді виходила п’ять разів на тиждень!), як Анатолій Павлович Тимченко (який не дожив всього двох тижнів до 90-річного ювілею своєї газети) відправляв Миколу Науменка у відрядження… Галина Іванівна Носенко, моя наставниця у журналістиці, так і не сприйняла нового, зокрема, відкритих незалежністю України сторінок історії нашого народу. Хоча, я бачила, як розривалися її душа і серце між минулим і сьогоднішнім. Думаю, для визначення, що є істинним, їй просто не вистачило часу.

Але попри всі непрості моменти, попри всю неоднаковість пишучої братії «Ленінської правди», а нині «Сумщини», – ці люди мали в собі стрижень, який робив їх Журналістами, Літописцями свого часу. Не пам’ятаю жодного випадку, щоб старші мої колеги знехтували правдою. Вони могли помилятися, як і будь-яка людина, але ніколи свідомо не йшли на брехню. Вони були рабами і водночас лицарями Слова. Слово для них було Бог. І це становило суть їхнього життя.

І ще одне. Ці люди, попри всю їхню подальшу політичну «розбалансованість», несли в собі українство, і перетворили редакцію комуністичної газети в міцний осередок відродження українського слова і української духовності. Вони навчили мене писати і говорити рідною мовою, виховали національну свідомість і заклали той дух свободи, що опісля попсував нерви не одному начальнику. В пам’ять про наших старших колег ми нині створили в редакції музей газети – фотографії, посвідчення, датовані 50-ми роками минулого століття, прозові і поетичні твори журналістів «Сумщини», призи, грамоти, відзнаки, подяки, зрештою – орден «Знак Пошани», яким була нагороджена газета на свій 50-річний ювілей.

Але історія «Сумщини» її 90-річ-чям не закінчується. Газета впевнено увійшла в десяте своє десятиліття. Після кількох років «задавленості» видання скинуло з себе штучні партійно-політичні кандали і впевнено пішло вперед. І сьогодні найстаріша газета області на підйомі. Звісно, роботи ще досить багато, особливо болить – та що там – пече нам поліграфія. Але шукаємо варіанти, працюємо над тим, щоб уже з нового року «Сумщина» мала сучасний вигляд, дизайн, друк, а до свого 100-річного ювілею піді-йшла у всій своїй красі і силі. З ювілеєм тебе, «Сумщино»! Зі святом Вас, шановні наші читачі і дорогі мої колеги! На многії всім нам літа!

Тетяна БАБИНЕЦЬ,
головний редактор газети «СУМЩИНА»

№ 87, п'ятниця, 17 серпня 2007 р.