Мої земляки після того прочитання довго уявляли  себе козаками з картини Рєпіна під час колективного складання листа турецькому султану. У місцевій газеті “Ворскла” навіть було показано деякі фрагменти з життя наших відомих пенсіонерів, яких до цього часу не полишило дитинство.

Основна фабула така. Місцевий  підосавул роздобув десь дубову колоду, щоб висікти (вирізати) з неї образ чи то рівноапостольного Великого Київського князя Володимира, чи врешті найгеніальнішого в історії України бабія (кажуть, що до прийняття християнства у князя Володимира було більше тисячі наложниць). Дізнавшись, що підосавул має намір затягти до двору велику дубову колоду, козацька дружина у розпачі розвела руки і видворила вусатого затійника разом з колодою геть. Та світ не без добрих людей, знайшовся пенсіонер — двоюрідний онук останнього історичного кобзаря України Єгора Мовчана і прихилив самобутнього різбляра на власному дачному подвір’ї. А надихав аматора у творчому пориві безпосередній козацький начальник - осавул, пенсіонуючий слухач (навчатися ніколи не пізно) Львівської художньої школи.

Коли густо полита творчим потом дерев’яна фігура була завершена, весела ватага дієвиків доставила її до крутого берега Ворскли і встановила там, відзначивши подію високими промовами, козацькими піснями та не менш козацькою кашею.   Ядром ватаги було художнє об’єднання «Джерело натхнення» імені Володимира Затуливітра.

У останньому дійстві взяв участь сам козачий отаман Сумської паланки, талановитий член національної спілки журналістів України генерал-полковник Віктор Лях. (Цікаво, у чиїх руках сьогодні гетьманська булава,  чи той чоловік козацького роду?)

Власною участю підтримав веселе дійство і селищний голова райцентру. А чом би й ні? Адже життя - це не лише суперечлива політика державних діячів, що завжди викликала негативні емоції.

Якась незначна крапелька народного гумору здатна підняти настрій людині на весь день, а тут - масові козацькі забавки. І та дерев’яна фігура Великого князя Київського на високому березі Ворскли ще багатьох відволіче від сумних дум.

Не було б погано, якби стилізовані фігури фольклорних і художніх героїв з’явилися у різних місцях. Вони би грали позитивну роль. Скажімо, хтось поніс сміття на вигін біля колишнього автопарку чи у придорожню канаву, а там - свиняче рило з Сорочинського ярмарку Гоголя. Можливо, це відверне бажання забобонних душ смітити там, де не належить.
 

Біля залізничного переїзду край міста Дергачі Харківської області на двох-трьох сотках землі розміщений об’ємний стилізований фрагмент з колишнього козацького життя. Помітивши його здалеку, водій автомобіля мимоволі знижує швидкість, щоб краще поглянути на оте диво, отже і не спокушується бажанням прошмигнути перед носом потягу.

На залізничному прогоні між Кириківкою і станцією Смородино був колись піонерський табір. А там лежала богатирська голова з відомої казки Пушкіна. Її поява перед очима пасажира потягу змінювала його думки.

Затійники веселого - корисні для суспільства люди. На жаль, їх часто не розуміють навіть рідні та близькі. І дуже добре що цю затію підтримав селищний голова.

Завдання влади - відвертати громадян від шкідливого. Наприклад, оця забавка в козацтво. Вона спрямована  на розділення суспільства на людей козацького та хамського чи гречкосійного походження. А то і більше. Ось нащадки російських козаків догралися до того, що з’явилися на нашому кривавому Донбасі зі зброєю в руках, щоб проливати нашу кров.

А на кого зовні схожі ті, хто вважає себе нащадками запорізьких козаків? Деякі з них своєю формою одягу нагадуюсь донських. Тут завдання влади надягти на них жовто-блакитні шаровари та білі полотняні вишиванки українського виробництва, а ще - навчити перукарів правильно формувати козацькі вуса і оселедці на головах, а молодь - стригти «під горщик».
 

Борис ПАСЮГА,
член гільдії.
 Велика Писарівка