Біографія його цікава. Журнал народився в Харкові –
тодішній столиці Радянської України – на початку 1922 року. Першим
головним редактором цього гумористично-сатиричного видання став Василь
Еллан-Блакитний. Як і тоді, донині сміхопис читають і в місті, і в селі.
Від прибиральниці до академіка. Тоталітарна влада не раз забороняла
"Перець”, але він оживав, як птиця Фенікс. Бо люди хотіли сміху, жартів,
сатири. Про це та інше – у розмові з головним його редактором Михайлом Прудником.
– Михайле Васильовичу, отже, цього року "Перцеві” "стукне” вже 90? –
Це так. Ми оглянулися на пройдений шлях, хотіли сказати самим собі й
читачеві: чи гідні ми, нинішні гумористи й сатирики, слави наших
попередників. А ними були й Василь Чечвянський – брат Остапа Вишні, й
сам Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня), й Василь Еллан-Блакитний
(псевдонім – Василь Проноза), та ще чимало видатних людей. Серед них –
Федір Маківчук, Юрій Прокопенко, які свого часу очолювали творчий
колектив редакції. Працювали тут поети Степан Олійник, Павло Глазовий,
Олесь Жолдак, Василь Шукайло, прозаїки Євген Дудар, Олег Чорногуз,
Володимир Чепіга та інші, багато десятків років творчої праці віддав
журналові (працює й досі) поет Дмитро Молякевич.
