Г.І. ХВОСТЕНКО "НІНА БАГАТА" - БАГАТА (МАРУЩЕНКО) НІНА - Каталог статей - Гільдія редакторів-ветеранів змі Сумської області

Поетеса вже першою книгою задекларувала своє прагнення вникнути в духовність рідного народу, його історичну долю, докопати¬ся до власного родоводу:

Згоріли тільки єресь, тільки зло.

Слова ж пішли у світ, немов прочани,
І на ходу загоювали рани.
До всіх людей вони ідуть і йтимуть,

Долаючи у душах путівці...

Являються до нас вони святими,-
А ми їх часто маєм за старців.

     У цій же тональності написані й нші твори: "Ясени", "З нами Україна", "Дух Чернечої гори", "На соборному кладовищі в Охтирці" та інші.
     Приковують увагу в книзі й інтимна лірика, й поетичні прийоми (зокрема, прагнення до афористичного вислову), і розмаїття тем громадянської лірики. До певної міри навіть тим, хто був і раніше знайомий із творчістю Н.Багатої, стало відкриттям розроблення нею теми вічності, плинності часу. Один із дев'яти циклів "Повені" так і називається - "Дванадцять місяців". Тема часу - то "найспритнішого злодія", то мірила вічних цінностей - звучить і в інших віршах.
     Що ця тема не була в Н.Багатої випадковою, засвідчила друга книга поетеси з промовистою назвою "1440 хвилин" - саме ж стільки їх має одна доба.

1440 хвилин
В черзі до мене стоять і сьогодні.
Кожна з них литиме воду на млин -
Мій чи не мій? Чи кудись у безодню? -

тривожно міркує лірична героїня. Книга має цікавий розділ "Межичасся", котрий засвідчує: авторка, як і кожен талановитий, чутливий митець, болісно переживає над секундами, хвилинами, днями, раз і ю раз задає собі запитання, чи ж з повною віддачею їх використано не лише у власному житті, а й усієї країни. Вірші циклу "Дичка", "І іайперший погляд", "Омела", "На узбіччі" тощо багаті на різноманітні тропи, орнаментовані справжніми поетичними знахідками, мов¬би засвідчують: ні, недарма авторка використала час, пишучи ці рядки.
      Обидві вищезгадані книги Ніни Багатої отримали рясні схвальні відгуки. І, як завжди це буває, добре слово спонукало до натхнення, до напруженої копіткої праці над новими творами. Відтак, до третьої книги Н.Багатої "Канат життя" ввійшли вірші, написані протягом кількох місяців. Колега авторки і редактор збірки Тамара Герасименко у передмові до "Каната" з цього приводу зазначила: "І, що рідко буває навіть зі справжніми поетами, - вірші, які з'явилися як гриби після дощу, всі, як один, - виважені, яскраві, захоплюючі". Скажемо більше: саме в третій книзі читач побачив поетесу Н.Багату на повен зріст, зміг повною мірою оцінити і її доробок, і потенційні можливості.
        Насамперед, у новій книзі поетеса відкрилася як громадянин. Бо ж треба, скажемо відверто, мати мужність, аби, аналізуючи демографічну ситуацію в нашій державі, пронизливо вигукнути: "Нас меншає. Катастрофічно меншає! Це - гола правда. Не якісь перешепти". Вже мовлено і перемовлено про любов і ненависть як неодмінну рису справжньої поезії: чого ж більше у цитованому вірші? Відповісти так і не зможемо. Бо це суцільний сплав обох тих полюсів, який породжує біль, і гнівний, і світлий. А ще це ознака поезії високої проби: тут уже цілий спектр кольорів, зібраний волею автора воєдино, і протинає він серце читача навиліт.
        Є поетичні збірки, про які писати важко, бо у строфах ніби і версифікаційно, і стосовно логічності думки все гаразд, - але не зачіпають вони душі і квит. Є інші: писати про них важко тому, що не знаходиш слів, аби передати власні почуття, збурені рядками поета. До другого ґатунку, безумовно, належить і "Канат життя". Бо коли надибуєш тут ось такі згустки енергії, думки й образності -"Напівживий хлівець, неначе бомж, зимує в товаристві реп'яшиння", "У небі лук зладнали дикі гуси й велять на північ цілити стрілі... Це ж скільки треба крилам стрепенутись Разочків, щоб дістатись до землі", "Моторний вітер з-за морів Назносив хмар чимало І в небі нашому беріг-В прозорому чувалі", - то відчуваєш: яка це невдячна справа - аналізувати не надуману, а справжню мистецьку вартість. На що звертати увагу - на тропи, гіперболи, звукописання? На афористичність, лапідарність, вдалий ритм? Тоді до кожного віршацієї книги пиши таку собі пояснювальну новелку, та чи й розкладеш у ній на частинки всі достоїнства строф. Бо ж справжній вірш - не-подільність форми й змісту, бо то теж сплав, сплав мовної оболонки й напруженої думки.
        Вищенаведені рядки з книги (а їх значно ж більше) вже самі по собі - блискітки краси і довершеності. Авторка водночас ще раз підтвердила і те, що полюбляє й вірші сюжетні, які - хай і зіткані ось із тих візерунчастих блискіток - являють собою цілісність: як розпо¬відь чи сплеск душевного стану. Серед кращих зразків першої гру¬пи поезії у книзі чітко проступають вірші про трударів, речі подієві ("Коваль", "Ворожка", "Пучечок м'яти", "Марш ветеранів", "На краєчку весни" тощо), другої - здебільшого інтимні ("Любимо. На щастя чи на лихо?", "Оплакую все, що між нами було", інші). У збірці немало пейзажної лірики ("Луги біля Ворскли неначе савана", "На галяви¬ні", "Сосни")-перелік можна продовжити. І, може, несподівано для читача - цикл мариністики: "На морі", "Я доводжусь пшениці дочкою", "Хвилі моря - не просто вода", в якому авторка постає як відкривач нового для себе жанру, і, слід сказати, зі своєю метою справляється.
       "Ще сумління - не пропаще, ще дихаю надіями на краще... В тугу спіраль пружиною скручусь", читаємо на одній із сторінок. І справді, збірка й сприймається, мов туга, міцно скручена спіраль -маємо на увазі не лише зміст творів, а й вдалу композицію збірки. У книзі п'ять тематичних циклів, доладно розташованих: кожний виток мов продовжує інший, відтак, книга і читається на єдиному подиху.
       Знаковою у біографії поетеси стала й наступна збірка - "Дванадцять місяців". Уже з назви бачимо, що авторка не покинула наміру розроблювати тему Вічності, Часу (вже говорили про книгу "1440 хвилин"; нагадаємо, що в першій "ластівці" є розділ "Дванадцять місяців"). Мимоволі виникає асоціація з тим, що вже було в нашій літературі у цьому плані - від численних інтерпретацій відомої казки про місяців-братів до оспівування пір року в ліриці О.Олеся, П.Тичини, Г.Чупринки, Є.Плужника тощо. Отож задум - дати поетичне осмис¬лення 12-и місяців року- в нашій поезії далеко не новий, відтак по-своєму і ризикований: чи ж можливо щось нового додати до того, що вже писано-переписано?
        Та в книзі Ніни Багатої, як і в попередніх, вистачає свіжості і Е думках, і в їх версифікаційному втіленні. Стосовно останнього хоче б кілька цитат: "Вітри натерли ватою хмарин Небесне скло до сяючого блиску", "Весна з ріллі, як зі шкільної дошки, Стирає кpeйда залишки сирі", "На коромислах тримає сад Молоді ще яблука і груші", "Ніяковіють голі верби, В калюжах вгледівши себе". Таких ось несподіваних метафор у книзі чимало.
        І якщо вже говорити про систему образного письма поетеси (а поезія, як відомо, без того не поезія), мимоволі хочеться відмітити й таке. У "Дванадцяти місяцях" Н.Багата, як, здається, в жодній зі своїх попередніх книг, уповні застосувала свій улюблений прийом: вірш будується на одному, розширеному образові чи порівнянні, метафорі (вірші "Але спочатку...", "На початку літа", "Полуниці", "Фаворитка", "Моторний вітер з-за морів", "Казкова лань", "Снігопад" тощо) і "розкручуванням" навколо образу того чи іншого сюжету або думки. Як правило, цей засіб дає потрібний ефект, захоплює й інтригує читача. Книга має - і це теж у стилі Н.Багатої - ще й часову композицію: 60 поезій, по п'ять - на кожний із місяців року. Що ж, подібне і акож уже було в нашій літературі. Але не пам'ятаємо іншого: авторка ниходить за описові межі пейзажів тієї чи іншої пори року, персоніфікує природу, наближаючи її впритул до драм і радощів, звершень і Гюлей в людських долях. Процитуймо повністю один з невеличких "пистопадових" віршів:

Плакучі верби, наче матері,
Могилу братську щільно обступили,
Мов бережуть її від гаму й пилу,
Від злого ока, від лихих вітрів.
Підтримують хоч так домашній лад,
Думками ж ходять в сорокових далях.
І все не зважиться з них листопад
зелено-жовті познімати шалі.

       Подібно присутня природа пір року в колізіях людського буття і в ряді інших віршів ("Згадуючи червень 41-го", "У сквері" тощо), нипручуючись із пастельного малюнка, стаючи доцільним і виправданим тлом вже не пейзажної - громадянської лірики. Словом, поетеса, поставивши собі в книзі вузьку мету - дати нам своє осмислення пір року - виконала водночас і надмету - книга сприймається (багатопланово, зачіпає різноманітні сфери людських почувань, тішить широкою палітрою не лише рідних пейзажів, а й настроїв ліричного героя.
          Усіма сильними сторонами індивідуальної творчості, манери письма Ніни Багатої позначена і її п'ята книга - "Пік тисячоліття". В ній чільне місце посідає поема "Наодинці з курганом" - ліро-епічне і полотно про давнє і недавнє минуле Охтирського краю, про любов до нього і відповідальність нинішніх поколінь за благополуччя рідної землі в майбутньому.
       Варто додати, що для Н.Багатої особливим видався 1999 рік. У березні її прийнято до Національної спілки письменників України, а 11 серпні вона стала першим лауреатом обласної премії в галузі літератури та мистецтва, заснованої Сумською облрадою.
        А попереду - нові витки часу, нові творчі звершення, повені но вої лірики по канату творчості і життя.

Книги Н. Багатої

"Повінь" (1997), "1440 хвилин" (1998), "Канат життя" (1999), "Два надцять місяців" (1999), "Пік тисячоліття"(2000).

Рецензії, відгуки:

Вертіль О. Життя до сонця рветься//Сумщина. -1997,10 грудня. Геренко С. І доброта, й тривога поряд // Сумщина. -1998, 28 люто
го.
Вертіль О. Яблуко Вічності // Сумщина. -1998,11 квітня. Хвостенко Г. Сплав любові й ненависті // Сумщина. - 1999, 17 лютого.
Хвостено Г. "Уже для цього народитись варто" // Сумщина. -1999, 11 червня.
Тарасенко І. "З любов'ю до рідного краю" // Суми і сумчани. - 2000, 20 квітня.

З НАМИ УКРАЇНА

Як свічка, грудень тихо догорів,
Димок згубився в ароматі хвої.
Нова дорога довжиною в рік
Пружиниться незайманим сувоєм.
Та скоро по розгорнутій, по ній
Покотиться життєва колісниця.
Десь там на віражах і крутизні
Себе і нас попробує на міцність.
Не скрізь асфальт проляже.Пилюга
На нас чатує, терни на обніжку,
Та ми повинні встоять на ногах
Й нізащо з рук не випустити віжки.
Нехай трясе і вітер хай дзвенить
-Ми волю не розвієм по зернині!
Ми будем пам'ятати кожну мить,
Що з нами -Україна.

Я-ПРО ЛЮБОВ

Я-про любов.
Це-таїнство. Секрет.
Земне коріння має чи космічне?
Любов мені нагадує букет-
Живий, в росинках,
Тільки жаль - не вічний.
Сьогодні буйні соки рвуть кору.
А завтра?
Никнуть царственні голівки...
Цей дар у долі з острахом беру
Надень?
На рік?
А хочеться без ліку,
Щоб час потік,
Нас підхопив обох
Та й загубив навмисно
В ніжних мандрах,
І ти зростив для мене, наче Бог,
Без колючок, нев'янучі троянди.

МЕЖИЧАССЯ
Здається, не чули ніякого болю,
Коли різонули стару пуповину.
Наш поїзд відходив од станції Воля.
На кожнім вагоні цвіло-"Україна".
"На-реш-ті?.. На-решті... Нареш-ті? Нареш-ті! -
Колеса із рейками заговорили, -
Не буть нам, не буть... під червоним арештом!
Нарешті! Нарешті!., розв'язані крила!"
Ми їхали, вітром свободи хмелівши,
До місця призначення - станції Щастя,