Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської областіП`ятниця, 21.07.2017, 23:52

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню
Категорії розділу
ПОСТАТІ [8]
НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ [17]
НЕ СЛОВОМ ЄДИНИМ... [1]
БАГАТА (МАРУЩЕНКО) НІНА [4]
ВОРОНЕНКО РАЇСА ПАВЛІВНА [5]
ВЕЙСБЕРГ БОРИС СЕРГІЙОВИЧ [1]
ГОНЧАРОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ [3]
ГРИЦЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ [6]
ЄРОХА МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ [5]
КОЗИР ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ [2]
КОРНЮЩЕНКО ІВАН ПИЛИПОВИЧ [5]
МАТВІЄНКО ВІТАЛІЙ ДМИТРОВИЧ [1]
НЕСТЕРЕНКО ПЕТРО АНДРІЙОВИЧ [12]
ПАСЮГА БОРИС ОЛЕКСІЙОВИЧ [4]
ПРАВДЮК ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ [2]
САВЧЕНКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ [6]
СЕНЬКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА [2]
СЕРДЮК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ [1]
ТАРАСЕНКО ВІКТОР ІВАНОВИЧ [3]
ФАСТІВЕЦЬ ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ [2]
ШЕСТАКОВ ЛЕОНІД ПАВЛОВИЧ [1]
Наші захоплення
На своїй хвилі
Радио онлайн
Курс гривні
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
Форма входу

Головна » Статті » ГРИЦЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ

Гриценко М.І. З поетичної збірки "Поліття"


ІЛЮЗІЇ
Виїжджаю на літо із міста
До природи і тиші села.
Стежка вранці у ліс промениста
У дитинство немов повела.

Понад річкою мрійні тумани.
Попід лісом будяк і полин.
Де ти, спогад, наївний і званий?
Озовись, усміхнися, прилинь.

Ще учора був повен ілюзій,
Що розтали, мов сніг навесні.
Щезли привиди, мрії і друзі.
Світ змалів, небокрай помарнів.

Все життя це - ілюзії ніби.
Потім сонце вже наче згаса.
І зникають, як вигадки, німби.
Зрозумілі стають чудеса.

Може, й краще: настало прозріння,
Розвидняється людям усім.
Отже, буде густе колосіння,
Якщо був життєдайний посів.

СУЗІР'Я ПАСІКА
Є сузір'я Пасіка. Де воно? Знайди.
От якби побачити хоч його сліди!
Забреду негадано на Чумацький шлях.
Холодно, незатишно... Аж охопить жах.
Ні кінця, ні краю — просторінь яка!
Гей, а де ж та Пасіка? — голос мій гука.
Там, де Хрест, Ведмедиця, гречка вже цвіте.
Медозбору ліпшого не знайти ніде.
Бджілки аж хвилюються, весело гудуть.
Це ж сузір'я Пасіка осьдечки, в саду!

ФЕНТЕЗІ
Я у полоні. Коло навколо.
Вирватись хочу і мушу за межі.
Правда у колі, як вітер , гола.
І цуплять на неї брудні одежі.

Що там потім? Енерговибух?
Коло розірване, далі безмежжя?
Я із кола ніби то вибув.
Бачу видніється в темені вежа.

Блимає щось аж на тім боці.
Сонце пронизує хмари-примари.
Борсаюсь я в часопотоці.
Час ніби спить, але променем марить.

Знову ніяк з місця не зрушу.
Може, вже пізно, чи, може, ще рано?
Наскрізь проб'є струменем душу.
Трохи розвиднилось, мчиться вже ранок.

Витік енергії будить уяву.
Правда всміхається, ніби дитина.
Вранці нап'юся сонця, мов кави.
Світло у душу сонячно лине.

ПІРАМІДА
Стою на піраміди вістрі
Пра-пра-пра-пращурів моїх.
Сюди б, звичайно, не залізти,
Якби весь рід, весь пласт не ліг.

В мені нуртує дика сила
Степів правічних ковили.
Матуся хліб в діжі місила,
І силоньки мої зійшли.

Іржали огирі, мустанги,
Дзвеніли шаблі і щити.
Як блискавки, горіли фланги.
Життя — не поле перейти.

Мені хотілося присісти
І відпочити від борні.
І християни й комуністи
Вручали істину мені.

Іду вперед і спотикаюсь.
А піраміда вироста.
Живу, борюся і не каюсь.
Моя дорога не проста.

Посеред воєн, революцій
І прадіди мої й діди.
Учив їх Ленін і Конфуцій.
Такі заплутані сліди.

Та я на шлях широкий вибіг,
На світло вранішнє зорі.
Було іти несила ніби.
А я на вістрі вже, вгорі

Душа нагадує про поклик,
Відповідальність і мету.
Росте вершина. Йти допоки,
Іти в епоху золоту?

За поколінням покоління,
За мною правнуки спішать.
Дорога рання, ще не пізня.
Від висоти співа душа.

Напевне, доля це чи карма.
Витримують рамена світ.
Ні, це потрібно, це недарма
Оцей похід, оцей політ.

Прийдешньому подам я руку,
Плече підставлю і думки —
Дню завтрашньому запоруку.
Мені немов би й невтямки,

Що піраміда б захиталась,
Якби не батько і не я,
Якби родина вся не встала,
Не наполегливість моя,

Якби мої душа і тіло
В цю піраміду не лягли...
Кохання факелом горіло,
Нащадки б щасними були.

Душі правічної потреба,
Зроста що вік, зроста щораз.
Сягає піраміда неба,
Мов сонце, мов дороговказ.

ЛИСТИ
Поглянь: хмариноньки пливуть.
Та це ж тобі листи від мене.
Ділюсь думками і живу
Коханням, що таке шалене.

Летять хмарини, мов пісні,
На них тобі від мене коди.
Напровесні, напровесні
Палке кохання знову сходить.

І незбагненна таїна,
Немов сонет, оця веселка.
Сім кольорів, любов одна.
Пливе хмаринонька-люстерко.

Заглянь у нього, подивись:
Ми там обоє, ніби квіти.
Покличе нас життєва вись,
Вже почуттям не обміліти.

ЗИМОВА НІЧ
Зимова ніч як цісня довга,
Далека зірка сторожка,
До ранку довго-довго човга,
Згубивши світло маяка.

Тупцює ніч серед болота.
Та вже дарує дневі мить.
Звучить наступна срібна нота.
Скрипучий сніг у сні біжить.

Зненацька прийде хуртовина,
Про зиму пісню заспіва.
А місяченька половина
Опісля з хмарки виплива.

Зимова ніч розпустить коси,
Чи відьма косу розплете.
Мені уже цих жартів досить.
Прокинься, сонце золоте.

Насторожено серпик Місяця
Пропливає серед зірок.
В тьмяній далечі ніжно світяться
Твої очі поміж квіток.

Чари усмішки не забулися —
Освіжаючий вітерець.
Із минулого повернулися
Чари погляду навпростець.

Чи й були, не були, наснилися
Оті зустрічі — сивий дим.
Вже береза від часу хилиться.
Ніби вчора був молодим.

Утікають в нікуди спогади,
І заповнена пам'ять вщерть.
На минуле вже різні погляди.
Та пригадувать хочу ще.

ВЕРВЕЧКА
Медових днів усе прудкіш вервечка,
Передній фронт сховався вже за небокрай.
Іще не відцвілася пізня гречка,
А вже збирає спішно осінь урожай.

Скажу уранці світові: «Добридень!»
Буває добрий і жорстокий білий світ.
До мене завтра юність в гості прийде.
А ви зі святом цим вітання надішліть.

Шлях кам'янистий, боротьба, вагання...
На совісті вагах все ж виважена й мить.
Дровець підкину в 'полум'я кохання,
Хай не згасає у душі, палахкотить.

РАНДЕВУ
Білий сніг впав до ніг,
Мов дарунок зими.
Вкрили все килими.
Я повірить не міг,
Смуток, біль переміг,
Що зустрілися ми.

Розгубилась зима,
Білий сніг перейма.
Отакий жартівник.
Вже струмочок бринить,
Гомонить, жебонить.
Білий сніграцтом зник.

Знову нас рандеву.
Я тобою живу
Ніби тисячу літ.
Це така дивина,
Як жадана весна,
Як у космос політ.

Я тебе запрошу
У минулі роки,
В парк, у сад і у гай.
Ці рядки напишу
Я на плесі ріки.
Пригадай, пригадай.

Не мовчи, говори
Чарівної пори.
Завтра знову стрічай.
Так буває завжди —
Диво-квіти, плоди...
Усміхайся, кохай!

ДУМКА
Слово розбудить думку.
Думка натхненням стане
І обізветься лунко,
Наче пташина рання.

Слово - натяк на образ.
Зріє уже картина.
Думка така хоробра,
Що аж за обрій лине.

З'явиться, ніби Місяць,
Як молодик рогатий.
Мало між хмар їй місця,
Вміє вона літати.

Стане вірша душею
Вічною і живою.
Я подружуся з нею,
Рани свої загою.

Думка, мов світ, глибока,
Трішечки навіть пізня.
Вродиться через роки
І зазвучить, як пісня.

ДАРУНКИ
Духмяні дарунки отримую взимку
Від бджілок — цілющі пилок і меди.
А це ж і від квітів — кульбаби, барвінку...
Смакую медком і завжди молодий.

А це ж і від літа, від променів ніжних,
Від свіжості ранку, тепла і роси;
Від луків, що наче заквітчаний ліжник,
І від незбагненної краю краси.

Спасибі вам, бджілки, за цінні дарунки.
А я подарую весняні роки.
Насію фацелії, гречки, медунки...
Любов'ю наповню усі щільники.

***
Пахне літо,
Як меду ложку
Наберу і смакую
Літом.
Відступає зима
Потрошку. Сподіваннями
Я зігрітий.

На покуті
Стоїть пшениця –
Маленький снопичок
Чи дідух.
Заплющу очі —
Заіскриться
Липневий день,
Комбайни їдуть.

Перелистаю дні
Минулі,
Немов сторіночки
Роману.
Весна стоїть
У караулі.
Я біля неї
Також стану.

***
Прожиті шикуються роки,
В минуле їх ніч повела.
Весняно карбуються кроки.
Чарує заспів джерела.

Немов заспівала розкуто
Шалено розбурхана кров.
Судьба посміхнулася люто.
Учора я страх поборов.

Вже привид світанковий бродить,
І пісні луна долина.
Вдихаю повітря свободи,
Видзвонює волі струна.

***
Росою вмиє очі тиша,
Дрімає ранок на сосні,
І Землю, що весною дише,
Ласкає Місяць уповні.

Несе бджола п'янкі нектари,
Всі квіти обціловані.
Озвались солов'їні пари,
Весілля відсвятковані.

А ще ж лише заспів у пісні.
А ще ж не визріли меди.
Мелодії весняні різні
Співає квітень молодий.

***
Шелестить трава шовкова
Павучок шовки пряде.
В дятла вистукана мова.
Сонце світить молоде.

А береза білолиця
Подає цілющий сік.
Відраховує зигзиця
Щедро наче сотий рік.

Пожартує і заграє
Ліс мелодію стару.
Отаке іще буває,
Як гриби в полон беруть.

Серед ранку заблукаю,
Між трьох сосен, між грибів.
І сміюся, й трохи каюсь —
В хащі часу я забрів.

ОБСІЛИ МРІЇ
Надвечір пасічник на лавочку присяде,
Згадає день бджолиний трудовий,
Із досвіду свого послухає поради.
Вже згоден з ним і місяць молодий.

Приємно пахне ніжний вечір, як прополіс.
Співає про турботи соловей.
У бджілочок і птахів радості і болі
Точнісінько такі ж, як у людей.

Нема доіцу давно і трави-квіти в'януть.
Зникає джерело, а з ним — вода.
Немов би дні оці й прийдешні непогані.
Та вже біда у вікна загляда.

Дужки у бджоляра, немов рої окремі,
Надії і тривоги впереміж,
Ніяк заглибитись не хочуть у проблеми,
Як в землю пересушену леміш.

Обсіли пасічника мрії, наче бджоли.
Він вже у космосі, летить вперед.
А з ним і бджоли — все перебороли —
До медоносів, до нових планет.

А там же яблуні налляті білим цвітом.
У повенях медових білий світ.
Якщо летіти, то із нашим, рідним літом.
Такий у бджоляра намріяний політ.

***
Рано вранці йду до гаю
По бджолиному сліду.
У зозулі запитаю:
Скільки я грибів знайду.

Поміж сосен між травою,
Мабуть, є боровики.
Лиш маслят знайшлося троє
Вже на схилі до ріки.

А зозуля не озвалась,
Вже замовкла, не кує.
У гаю пташиний галас,
Раннє сонечко встає.

Де осика невеличка —
Виріс ніби то горбок.
А під ним червоні личка,
Ось грибок і ще грибок...

Під березами обабки.
Кошик весело несу.
Йду додому через кладку,
Через ранок і красу.

***
Загубилось в минулих роках
Недозріле чи навіть зелене,
Як весна, як бурхлива ріка,
Мов уява, кохання шалене.

Почуття, що болід, промелькне.
Не забудеться ніч горобина.
Ще була половина мене.
Та зустрілася ще половина.

Все буває в житті далебі:
Грози, віхоли і заметілі.
Подарую я квіти тобі,
Хоч у вірші, - червоні і білі.

РІК НАРОДЖЕННЯ МОВИ
Візантійський мандрівник і історик
Пріск Панійський у 448-му році,
перебуваючи в таборі гунського вождя Аттіли,
на території сучасної України,
записав слова мед і страва –
це вже українські слова.

Уже тоді були бортники,
І варили питні меди.
Уже їли не тільки м'ясо,
Готували простеньку страву.
Як іунський відважний Аттіла
У походи війська водив.
Древляни і сіверяни
Лише мріяли про державу.
А решта ж слів які були?
Якщо був мед, то був же й віск.
Якщо були у лісах бджоли,
То вони ж літали, гули.
Просто не все, що чув, записав
Мандрівник і історик Пріск.
Чотириста сорок восьмий –
Такий предалекий рік.
Для нас, сучасних вкраїнців,
Це надто знаменна дата.
Наш пращур, можливо,
Слова оці вперше прорік.
Це рік народження мови,
Це наше велике свято.

ВОСКРЕСІННЯ
Безмежжя звуків, безліч кольорів.
Цей дивен світ барвистий, незбагненний.
Я лише б зачаровано радів,
Якби ж і не жорстокий, не шалений.

Мов черепахи, вчора ще повзли.
А нині летимо, немов ракети.
Немилосердний світ і навіть злий
Не розкриває всі свої секрети.

«Ось-ось вже обірветься календар,
Кінець оцьому світу неминучий,
Остання п'ятниця, а може, середа»,-
Пророки чи невігласи озвучать.

Всьому початок, звісно, є й кінець.
Пророцтво неймовірне, інтересне...
А світ, як світло, згасне й спалахне.
Якщо душа вмирає, то й воскресне.

Дощі, мов сльози, ніби плач Землі.
Затьмарена, сумна пора осіння.
Вже світ багато чим переболів.
І вже — весна, весняне воскресіння.

ЗЛАГОДА
Раптовий літній дощ
Журився, гірко цлакав.
Лелечаче гніздо
Тремтіло з переляку.

Взяли старі птахи
Малечу під крилята.
Годиноньки лихі їм
спільно — подолати.

Громада, мов кисіль, —
Пригнічує негода.
І стріли звідусіль,
Якщо в людей незгода.

Втирає сльози день.
Дивують чари літа.
Як злагода в людей,
Дитина обігріта.

МАСЛЯТА
Роса удачу напророчить.
Пливе сумний, сліпий туман.
А сонце вранці неохоче
Лісок осінній обніма.

Вже витанцьовують маслята
Посеред глиці і трави.
Немає втішнішого свята —
Гриби втікаючі ловить.

Сосна вітає дуб розлогий,
Приємно, радісно стає.
Забуду клопоти, тривоги.
Забуду все. Маслята є!

ГЛИБНЕ
Вляглось край лісу тихо Глибне
І миє ноги у ставку.
Село зіщулилось і гибне,
Згаса життя на острівку.

Була в селі середня школа.
У клубі весело було.
Земля вже виснажена, квола.
Пішло на пенсію село.

Замовкла українська пісня.
Стоять розвалені хати.
Що буде завтра і опісля?
Яку тут відповідь знайти?

***
Ранкова мить — така загадка.
Ледь зрима хмарка, мов душа.
Через потік бурхливий Кладка
Про себе згадку залиша.

Лоза шелесне чи русалка
Із вітерцем порозмовля.
А день, невпевнений ще змалку,
Заплаче, наче немовля.

У дня прийдешнього, в хмарини
Якесь передчуття немов: Чи все
живе умить загине,
Чи заквітчається любов.

ПОВЕРНЕННЯ
На межі життя
Потойбічного
Вже немає нічого
вічного.
Тут не можеш ти
вільно дихати.
Там уже
ніби все
можеш ти.
Привіталася,
Усміхається
Карма лагідна.
Ніби кається.
Скільки здолано,
скільки пройдено!
Не байдуже все,
і не все одно.
Нерозважливі
чому стали ми?
Попрощаюся
з лжебажаннями.
Зупиняюся,
оглядаюся,
В еталонний стан
зодягаюся.
У душі краса.
Ніби й зовні є.
Енергетика
переповнює.
Молоде зело.
А було старе. Йду назад немов,
а іду вперед.
Долина з висот
благодатна вість.
Таємницю світ
мовчки розповість.

***
Уранці сонечко охоче
Так усміхається мені.
Я вітер приручити хочу
І дощ погладить по струні.

Дзвенить, як музика, повітря.
Співає вранішня роса.
Непередавана палітра.
Неусвідомлена краса.

Бджола доторкується квітки,
Мені нашіптує слова.
І лебідь мовить до лебідки,
Кохання знову ожива.

СПОГАД ЗАВДОВЖКИ
ПІВСОТНІ ЛІТ

До золотого весілля
Летіли і пливли, ріку долали вбрід.
Ще спогади у нас немов такі малі
Від зустрічі найпершої до нинішніх орбіт.
У вихорі життя уже півсотні літ.

Роки шумлять, немов на вітрі древній дуб.
Співає кожен день свої пісні сумні
Про мрію, як весна, красиву, молоду...
Вклоняюсь я тобі — завжди моїй весні.

Ще десь за обрієм і осінь, і зима.
Серед кровиночок своїх в раю земнім
Радіємо, живемо. Старості нема.
І знову сниться молодість тобі, як і мені.

Усе перемололося: робота і думки.
Збулося все задумане, омріяне. Проте
Ще є мета попереду, хоч шлях такий ламкий.
Відзначимо усміхнено весілля золоте.

ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ
Наповнені келихи, мовлені тости.
Співає натягнута днинауструна.
Запрошуєм весноньку знову у гості.
Торкнулась весілля уже сивина.

Весілля, весілля. Весілля - чар-зілля.
Солодке, мов мед, і гірке, як полин.
Веселе, зі смутком, чудове весілля
Із наших сердець до онуків полинь.

Ішли непомітно, а потім помчали
Наповнені квітом барвистим роки.
Вантаж за плечима у нас небувалий.
Ще сонячно сяють у небі зірки.

Весілля, весілля. Весілля - чар-зілля.
Солодке, мов мед, і гірке, як полин.
Веселе, зі смутком, чудове весілля
Із наших сердець до онуків полинь.

Вже пройдено нами життя половина,
Крокуємо впевнено в часі-просторі.
Іскряться меди і дозріли вже вина.
В дітей і онуків — шляхи неозорі.

Весілля, весілля. Весілля - чар-зілля.
Солодке, мов мед, і гірке, як полин.
Веселе, зі смутком, чудове весілля
Із наших сердець до онуків полинь.

СЬОМА ЧАША
Жарт
«Слово святого Василія»: законні три чаші.
Але лише сьома чаша «богопрогнівительна,
Духа святого оскорбительна, ангел
отгонительна,
бісов взвеселительна.»

Я дорогою десятою
Обмину корчму.
Лиш як дівчину засватаю,
Чарочку візьму.
Кожен день кажу я дівчині:
Я тебе люблю.
За хвилини навіть лічені
Чарку пригублю.
Вдарить трохи хміль у голову.
Люба, не суди.
Без горілки жити здорово.
Ми п'ємо меди.
Не порушую традицію,
Звичай цей старий.
Як зустрівся з молодицею,
Чарочку налий.
Заїси м'ясцем чи груздями —
Свято на душі.
Чарка, випита із друзями —
Успіху рушій.
Лише слово від Василія,
Друже, пам'ятай.
Будьмо дужі, в силі я.
Сьому - не вживай.

СТРІЛИ
Ріки ще не розтали,
Не побігли сніги.
Обійду перевали.
Час такий дорогий.

А спіткнусь на обмані —
Не біда, не біда.
Небокрай у тумані,
А душа молода.

Раптом вилетять стріли –
Чи пригнусь, не пригнусь.
Ми з тобою зустріли
Вдвох стежину одну.

Вчора днина похмура,
А вже нині ясна.
Влучні стріли Амура.
І весна голосна.

Кличуть далі весняні,
Промовляє струмок.
Від кохання ледь п'яні
Ідемо, ідемо.

ЗУСТРІЧ
Без жалю, страждань і бою
Розлучився із журбою.
І ні спомину, ні сліду.
У самотність не заїду.
Перепони всі здолаю,
Перешкоди обминаю.
І нарешті я повірив:
Обмину і чорні діри.
Розлучився із журбою,
Бо зустрівся із тобою.
Відзначаю цю подію,
Молодію і радію.

КОЗАЧАТІ ДАНІ
Козаки до ріки
Їхали, співали.
Шлях завжди нелегкий,
Козача повчали.

Говори до гори,
Промовляй до лугу.
Дивину сотвори.
Не терпи наругу.

Набіжать вороги —
Шабельку нагострюй.
І печи пироги,
Як приїдуть гості.

Поважай сивину,
Шануй батька-матір.
Подолай крутизну,
Вклонись рідній хаті.

Рідну мову люби,
Пісню веселеньку.
І люби, не згуби
Україну-неньку.

Категорія: ГРИЦЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ | Додав: vitalbravo71 (28.07.2012)
Переглядів: 647 | Теги: ПОЛІТТЯ, ГРИЦЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Київський час
Свята України
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Нас відвідали сьогодні
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 22
Наші друзі
Архів записів
Пошук по сайту
Copyright MyCorp © 2017 Безкоштовний хостинг uCoz