Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської областіП`ятниця, 22.09.2017, 16:12

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню
Категорії розділу
ПОСТАТІ [8]
НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ [17]
НЕ СЛОВОМ ЄДИНИМ... [1]
БАГАТА (МАРУЩЕНКО) НІНА [4]
ВОРОНЕНКО РАЇСА ПАВЛІВНА [5]
ВЕЙСБЕРГ БОРИС СЕРГІЙОВИЧ [1]
ГОНЧАРОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ [3]
ГРИЦЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ [6]
ЄРОХА МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ [5]
КОЗИР ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ [2]
КОРНЮЩЕНКО ІВАН ПИЛИПОВИЧ [5]
МАТВІЄНКО ВІТАЛІЙ ДМИТРОВИЧ [1]
НЕСТЕРЕНКО ПЕТРО АНДРІЙОВИЧ [12]
ПАСЮГА БОРИС ОЛЕКСІЙОВИЧ [4]
ПРАВДЮК ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ [2]
САВЧЕНКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ [6]
СЕНЬКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА [2]
СЕРДЮК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ [1]
ТАРАСЕНКО ВІКТОР ІВАНОВИЧ [3]
ФАСТІВЕЦЬ ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ [2]
ШЕСТАКОВ ЛЕОНІД ПАВЛОВИЧ [1]
Наші захоплення
На своїй хвилі
Радио онлайн
Курс гривні
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
Форма входу

Головна » Статті » НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ

НАМ ТРЕБА СВОЄ РОБИТИ — ПЕРЧИТИ! (Михайло Прудник)


— ...  І  в бегемота повинно бути світле майбутнє!.. Це так вигукнув — чи не натхненно, — один з героїв Михайла Прудника, новопризначений директор зоопарку. І далі він застерігає:
— Але своє щастя бегемот має "кувати" сам!..
Гм... Що проти цього заперечиш? Хоч у світі людей, хоч... у бегемота.
А ось чи викував своє щастя зоопарковий бегемот — не відаю, а щодо Михайла Прудника, то можу з упевненістю сказати: Михайло своє щастя викував сам. У довіднику "Письменники України" за 1996 рік біографія у нього ще не просто коротка, а — куца. Як у студента-першокурсника.
Народився  (1952), закінчив середню школу, потім подався у світ широкий і  закінчив факультет журналістики Київського університету. Видав збірки сатири та гумору: "Що скаже Люся?", "Дорогоцінна ґуля", "Репетитор для генія" і... І, здається, й усе. Це пізніше він видасть збірки "Бестселер" (треба ж і собі мати бестселер!),  "П’єдестал напрокат", "Лауреат усіх премій" і… І, здається й усе. Принаймні, на сьогоднішній тиждень.
— Друже Михайле... Даруй, хоч ти й головний редактор "Перця", — самого "Перця"! — але я все ж звертаюся до тебе не за офіційними канонами, бо вважаю тебе за свого друга. Молодшого.
Так ось... "Перець" заснував Василь Єллан-Блакитний, потім редактором був Лука Паламарчук, державний діяч УРСР, як про нього пише УРЕ — журналіст, відповідальний редактор газети "Радянська Україна", потім голова Радіокомітету при Раднаркомі УРСР, заступник міністра закордонних справ і міністр закордонних справ УРСР, очолював делегацію УРСР на сесіях Генеральної Асамблеї ООН, був послом, і колись був редактором "Перця".
Потім редактором "Перця" був Федір Маківчук — легендарна взагалі людина! Він майже сорок років очолював "Перець", тираж якого за нього сягнув близько чотирьох мільйонів примірників! Рекорд для Книги Гіннеса, адже жоден сатиричний журнал ніде й ніколи не сягав таких тиражів!
Потім біля керма стояли Олег Чорногуз, Юрій Прокопенко (помер на посту редактора) і ось ти, Михайло Прудник. Як тобі вдалося це? Прийшов до "Перця" зі студентської лави фейлетоністом, швидко став заввідділом, потім відповідальним секретарем і  ось — головний редактор? Чекаю од тебе добровільного зізнання,
—Мабуть,  така планида. Я народився у веселому селі Мозкове на Сумщині, де люди,  зустрівши один одного на вулиці, не просто віталися, а й обов'язково жартували. У мене був веселий батько Василь, мати Марія, старший брат Микола (царство їм небесне). Та й "Перець" — це справжня академія сміху. Усіх перчанських академіків важко перелічити. Це і Остап Вишня, і Василь Чечвянський, і Кость Котко, і Сергій Чмельов, і... Я один з не багатьох редакторів "Перця", якого не призначали зверху, а обрав колектив. Буває важко. Навіть дуже важко. Хтось може, і не працював би за такі  "копійки", що тут одержуєш. Але згадаю репресованих, розстріляних перчан і думаєш: а вони ж могли   змінити гостре перо і на гаєчний ключ робітника, кельму муляра врешті на якесь нормальне ремесло і жили б... Тоді ще згадаєш анекдот про старезного діда, котрий на запитання "Як здоров’ячко?.." відповідав:  "Не діждетесь!.." і йдеш на роботу...
—Федір Маківчук, згадуючи Остапа Вишню, якось наводив, такий факт:  у великого сатирика над столом висів аркуш: "Мої "друзі", будь вони трижди прокляті!" і далі йде перелік негативний типів, з якими Остап Вишня як сатирик мав боротися: бюрократи, підлабузники, паразити, хами, хабарники, окозамилювачі, хапуги, чваньки і т.д., і т.п. в тому ж дусі.
А далі  йшло застереження:  "Про що я, нещасний, мушу думати й писати". То які у тебе "друзі" і взагалі, чи є вони у тебе, і про що ти мусиш думати й писати?
— "Друзі" у всіх сатириків і гумористів, мабуть, одні  й ті ж.  А на дверях мого перчанського кабінету є табличка:

"Прийом геніїв з 7-ої до 8-ої години,
класиків з 8-ої до 9-ої,
а графоманів з 9-ої й до ночі.
Прийом хабарів з 0,00 год. до 0,05 год.
Тільки в присутності ПРОКУРОРА".

Зрозуміло, що відвідувачі приходять до редакції вже після 9-ої, і приготувавши папки, з усмішкою переступають поріг кабінету: "Графоманів приймаєте?" І ніхто вже не випинав груди:  "А я ж — живий класик!.."
—Дозволю собі ще раз звернутися до Остапа Вишні, який у своєму щоденнику (запис від 7 червня 1950 року) поскаржився:
"Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!" То як воно — все життя гумористом?
 — Цю фразу можна сприймати і серйозно, і з гумором. Бо той же Остап
Вишня після "десятирічки", проведеної в сталінських таборах, міг сказати: "З мене досить! Я за цю сатиру натерпівся!" А він повернувся і знову взявся за перо! У гуморі бувають і світлі дні, і, як у кожного, сумні. Але Бог наділив їх таким талантом, щоб довго не журилися. А коли людина ще й працює в "Перці", то читачам не поясниш, що такого дня чи місця редактору було не до сміху...
—Ти — "Лауреат усіх премій"... А втім, це ще в майбутньому, поки що в тебе так називається лише збірка. А сам ти лауреат лише двох премій: ім. С. Олійника, та ім. Остапа Вишні. Все ще — попереду.  Ясно, що на досягнутому ти не зупинишся — будуть і нові збірки, і нові премії. І нові клопоти, і нові хвилі сміху. Будемо вірити, що сатира і гумор таки допоможуть нам — суспільству — викорінити недоліки, які в нас все ще чомусь є. І в окремих індивідумів, і в суспільстві в цілому, і в держави — гм-гм... Себто в державних чиновників, що ясно це в принципі, не типово. Але.'.. В одному місці Остап Вишня у своєму щоденнику (закінчую його "експлуатацію") зазначає , що "ми (гумористи — В.Ч.) сміємося і  будемо сміятися, бо ми знаємо, що сміхом своїм ми допомагаємо нашій партії... боротися з недобрими явищами в нашу житті". А ось якій партії ти допомагаєш як сатирик-гуморист?..
— Я безпартійний. Коли я одержував премію Остапа Вишні, то сказав: — Спасибі усім партіям, які сьогодні є. Вони не дадуть гумористам-сатирикам пропасти!
Тоді їх було, мабуть, близько п'ятдесяти, а зараз, здається, утричі більше... І всі уболівають за народ. Перед виборами усі про нього "піклуються". А прорвуться до владного корита, відразу ж забувають про обіцянки, про мішки гречаної вовни, які "намолотили", обіцяючи нам "світле", майбутнє...
Тож нам треба своє робити — перчити! А до "Перця" щодня надходять листи з подяками, що журнал залишається веселим і людяним, він продовжує славні традиції справжнього українського гумору... Допоки будемо усміхатися, допоки й будемо людьми. Будемо народом, котрого не збороти. Можна у нас щось забрати, щось заборонити... Але забрати, сміх в українців — неможливо!
  

Михайло Прудник

НЕ НА ТИХ НАПАЛИ!

Тепер такі часи настали — ринок!
Хто що хоче купує, хто що хоче продає!
Зайдеш у магазин і питаєш у продавця:
— А що то у вас у яскравих коробочках на полицях?..
А та чемно:
—Холера його розбере! Воно ж не по-нашому написано. Семенівна дві пачки брала, казала, як маргарин. А Іван Петрович ним усіх пацюків потруїв. І дід Євмен пачку взяв. "Гарне, — каже, — слабітільне... Пачки на три дні вистачає!"
—А в документах як написано?
—Написано: продавати по одному долару за штуку. І все. А якщо немає доларів, то за гривні... по курсу!.. Раніше був курс партії, тепер — курс доларів... А мій сусід, Петро Деркач, нещодавно... Хочете — вірте, хочете — ні, газовий пістолет купив. Кабана продав і купив. Кабан був — вище столу. А пістолет такий манюній-манюній. Револьверчик. Називається "Дуст-2". З патронами. І патрони нормальні! З нервово-паралітичним газом.
А що робити?!
То тільки у поета: "Моя міліція — мене береже".
Коли? Вдень? А вночі?.. Краще б вона себе поберегла. Он у нашого дільничного Миколи Бурячка у самого мало мотоцикла не вкрали. І вкрали б!!!
Якби той мотоцикл не був з коляскою.
А в колясці не дрімав сам Бурячок. Його злодюги під брезентом не помітили. Завели мотоцикл — і газу...
А на повороті коляску як гуцикне!!! Міліціонер і прокинувся. Бачить таке діло, і як закричить: "Руки вгору!!!"
Злодії — руки вгору!
Мотоцикл — у грушу!
Рясна була груша!
Потім усіх — у гіпс. Міліціонеру навіть премію дали... Але на ліки все одно не вистачило. Тільки на одноразовий шприц!
Ну купив Петро Деркач той револьверник, то й купив. Це його справа. Тепер можна. Але тут на нього сверблячка напала: як же він діє?!! І так ота сверблячка розсвербілася, що хоч плач!..
Раніше у нього мисливська рушниця була. Там усе просто. Пороху в патрони натоптав, дріб насипав, занижував, картуз угору підкинув: бабах!
Тільки козирок за воронами полетів! А на грядку — два парашутисти — геп! геп!
З дірявими парашутами!
Живі...
Але дуже перелякані!
І уже без штанів...
Дуже добре на тому місці потім гарбузи родили!!!
Ну в рушниці справжні патрони, а револьверник, повторюю, газовий... Тут на картузі чи парашутистах не випробуєш.
Оглянув Деркач своє подвір'я. Дивиться -курка під курником гребеься.
"Вона, мабуть, і не несеться, — подумав, — інші он у гніздах кудкудакають,аж заливаються. А це, ледащо, бач, гребеться! Антисанітарію розводить! Зараз ми на ній револьверник і випробуємо!"
Прицілився він — бабах!!!
Дурна курка насторожено підвела голову, підозріло глянула на господаря і так гребонула на нього пилюгу з камінням, що якби Деркач  своєчасно не присів, то б, мабуть, залишився без ока. А може, й без обох.
— Не подіяло! — здивувався Петро.
На паркані з'явився кіт Мотя...
Мишей не ловить...
На дієті!
Сметану йому подавай!
— Зараз буде тобі сметана!
Мотю було взято на мушку — бабах!!!
Кіт тільки нявкнув. І смачно облизався.
Тоді погляд упав на капловухого Рябка, пса, що хропів біля будки.
—Теж мені господар! Сторож! Кругом стрілянина! У дворі, можна сказати, війна!!! Фронт, можна сказати, через його будку проходить, а він розлігся. Чи йому, може, сюди "катюші" подавай?! Чи ракети "Земля-погріб-земля"?!
У собаку було розряджено аж два патрони.
Але він тільки чмихнув, ображено глянув на Деркача і поліз досипати в будку.
У Деркача аж лоб мокрим став: "То, може, воно на тварин не діє?!"
І тут в його голову закралася... чорна думка: "Треба випробувати револьверник..."
У цю хвилину, як це не банально, але факт залишається фактом... У цю хвилину з городу поверталася... теща!
— Простіть мене, мамо! — засльозилося око у Деркача.
Він звів курок і засів за кущами смородини.
Коли теща відкрила хвіртку... прогриміло... аж три постріли!!!
Але теща була глухуватою.
Зашморгала носом, озирнулася:
—Це ти, синку, тут балуєшся? А я думала, що то вітер знову повернувся од хімзаводу...
Глянув Петро Деркач на ряд заводських труб, що дружно диміли неподалік їхньої оселі, й ледве не заплакав:
— Пропав кабан, а з ним і гроші!
Глянув ще раз на "Дуст-2", розмахнувся і пожбурив його в кущі бузини...
І правильно зробив!
Бо хіба після отих чорнобилів, радіонуклідів, нітратів, пестицидів,
гербіцидів, стронцію, цезію, плутонію, диму, смогу, нікотину... Після всього того, що ми п'ємо, їмо і чим дихаємо, — візьме кого з нас газовий пістолет?!!
Та ніколи в світі!!!
Як кажуть, не на тих напали!..


  

МІСЬКИЙ БЮДЖЕТ

Березень!!!
Стою на автобусній зупинці.
Шпаки на гіллястих каштанах виколисують весну і час від часу імітують свист автоінспекторів. Спантеличені водії натискують дружно на гальма, вискакують з машин.
А шпаки уже витьохкують солов'ями. Аж не хочеться водіям залазити знову до своїх салонів і кабін.
З-під снігу пробиваються зелені чубики газонів, а сонце, зустрічаючи весну, золотою паляницею пливе величаво у небесах на білих рушниках хмар...
Та ось воно запливло за велику хмарищу, схожу на гусака, і загубилося у білому пір'ї під широкими крилами того птаха. А може, просто вирішило перепочити.
Війнув прохолодний вітерець, і я... чхнув.
Чхнув, то й чхнув. Не така уже й значна подія, щоб про неї розповідати.
Але тут до мене підійшов чоловік з голубою пов'язкою на рукаві. "Мале підприємство "Мікроб" — встиг я прочитати на ній напис.
— З вас гривня! — дістав він авторучку і пачку квитанцій.
— За що? — здивувався я.
— Ну, ви ж чхнули?
— Чхнув.
— Значить, платіть гривню.
— Не розумію.
— А що тут розуміти? Ви чхнули, у повітрі стало більше мікробів. А це означає, ви завдали атмосфері нашого міста шкоди. Якщо кожен дозволить собі чхати де заманеться і скільки заманеться, то нам дихати нічим буде. Міська влада вирішила таким чином боротися за чистоту повітря — раз, і поповнити свій бюджет — два. Ви, що газет не читаєте?
Я підозріло глянув на "борця з мікробами" і, ризикуючи життям, перебіг на інший бік вулиці. "Краще піду на роботу пішки," — подумав я.
Пройшов метрів сто.
І тут мене наздогнало двоє молодиків. На їхніх куртках червоними
літерами було написано: "Корпорація "Асфальт-підошва".
—Привіт пішоходам! — привітали вони. — Ходимо, значить?
—Ходимо, — спробував приязно усміхнутися я.
—З вас — гривня!
—За що ?
— Ну ви ж ходите?
—Ну?
—Ви ходите — асфальт стирається. Автомобілісти он за дорогу платять, а пішоходи за тротуари — ні. А чим ви кращі? Що не чули про розпорядження міської влади? Треба ж якось поповнювати міський бюджет.
—Слава Богу, що хоч за дихання ще грошей не беруть, — зітхнув я.
—Не брали, — уточнили молодики.
А з сьогоднішнього дня міська влада ухвалила, щоб поповнити свій бюджет... До речі, он біля того аптечного кіоску ви можете заплатити гривню і дихати спокійно.
Далі я нічого не пам'ятаю.
До тями прийшов, коли у весняному небі знову з'явилося сонечко. Весело висвистували на гіллястих каштанах шпаки, у проталинах зеленіли чубики газонів...
Я сидів у скверику на лаві і тримав у руках три квитанції — "за мікроби", "за ходіння" і "за дихання".
"У мене ж немає квитанції "за сидіння на лаві"!!!" — стрельнуло мені в голову.
З "сидячого старту" я рвонув по алеї. Але тут мене перепинили і пояснили, що немає не тільки "за сидіння, а й "за бігання"... Бо міська влада ухвалила...
  

РЕФОРМАТОР

Власа Ярмолайовича Верезія призначили директором зоопарку. Хоча сказати "призначили" — не зовсім точно... Перекинули. З якогось оборонного заводу місцевого значення. Здається, з фарфорового. А оборонним його прозвали тому, що коли в місто приїздило "вищестояще керівництво", то йому обов'язково дарували сервіз із його ініціалами або двометрову вазу з портретом високого прибульця. Такий подарунок робив візитерів добрішими, і вони завжди міняли гнів на милість. Але тут Улас Ярмолайович прогорів: у відповідний момент його працівники щось переплутали і вручили гостю вазу з портретом директора якогось м'ясокомбінату. Довелося місцевому начальству знайти "притулок" Верезію у зоопарку. Все-таки хоч і невеличка, а керівна посада.
А Влас Ярмолайович, скільки себе пам'ятав, завжди керував. Очолював і колгоспи, і заводи, і тарабарабакалію, і профспілки, і музичні колективи, і комісії по боротьбі та забезпеченню... Про нього казали: "Керівник широкого профілю".
З першого ж дня Влас Ярмолайович узявся організовувати роботу зоопарку по-новому.
— І в бегемота повинно бути світле майбутнє! Але своє щастя бегемот має "кувати" сам! — натхненно виголосив він колегам по зоопарку, що зібралися в його кабінеті. — Нам нічого милостині від різних фондів. Уся країна переходить на ринкові відносини. А ми, наче страуси, ховаємо голови у пісок і удаємо, що нічого не помічаємо. Хотів би коротко ознайомитися з ділянкою роботи, яку мені на сьогодні довірили очолити. Почнемо, мабуть, з цих... ну... тих... Отут ось написано, вибачаюсь, примати... Яка тут ситуація?
Підвелася доглядачка мавпочок Попелюха і бадьоро почала:
—Наша секція найпередовіша у зоопарку. Навіть всеукраїнська молодіжна газета написала про орангутанга Зюзю, який може від десяти бананів відняти шість, а решту поділити порівну.
—Поділити і відняти ми й самі зможемо! — прокоментував Влас Ярмолайович.
— Крім того, — продовжувала Попелюха, — Зюзю показували на міській математичній олімпіаді і в телепередачі "їх розшукує міліція". Після того, як Зюзя з кишені котрогось відвідувача-рецидивіста поцупив револьвер системи "наган"... Або взяти шимпанзе Цмоку — багаторазову чемпіонку зоопарку по стрільбі з рогатки, її вже й на роботу в цирк хотіли взяти. І мали б свою "зірку" манежу, якби Цмока на першому ж занятті по-снайперському вцілила в яблуко, а не дресирувальнику в око. Добре, що воно було скляне...
—Так, так! Таланти! Самородки! — Влас Ярмолайович одягнув окуляри і продовжував слухати.
— Я вже не кажу про гібона Яшу, котрий самотужки навчився грати на гобої.
— Дудка така? — поцікавився директор.
— З мелодійним звуком, — додала Попелюха.
— І як ви цього "маестро" використовуєте?..
— Грає на концерті, присвяченому Дню пернатих.
— І все? — здивувався Влас Ярмолайович. — Не по-господарському ставитеся до справи... Домовтеся з вокально-інструментальним ансамблем якогось ресторану. Нехай там Яшка у вільний час дме у свій гобой.           Через місяць він ресторанними помаранчами нас завалить! Усі повинні бути при ділі. А то що виходить? Я сьогодні йду зоопарком, а верблюд стоїть і від нічогоробити плює на відвідувачів.Хто відповідає за таке
наплювательство?
Присутні мовчали.
— Я питаю, хто доглядає за верблюдом.
—За гімалайського відповідаю я, — озвався дід Ватрушка, — а за наплювательство... Я ж не винен, що якийсь дурень підсунув йому карамель місцевого кондитерського цеху. І тепер верблюд другий тиждень плюється.
— Ну гаразд, з гімалайським ясно. Тут пахне якоюсь провокацією. А чому б нам не використати кенгуру? Приміром, он фермери просять допомоги. А кенгуру помідори в сумку збирати — одне задоволення. Встигай лише вивозити. Або візьміть цього... бегемота... Лежить у калюжі — ледацюга. А може залюбки асфальт трамбувати.
—Папуг куди? — з цікавістю слідкували за ходом думки нового директора працівники зоопарку.
— Хіба в нас мало різних приймалень, де сидить секретарка й тільки відповідає: "Івана Івановича немає, Іван Іванович скоро буде..." Або — сторожами на склади. Навчи тільки їх репетувати: "Руки вгору! Стій, стріляти буду!"
— А що з левом робити?
—Гм... Лева... можна посадити на прохідну м'ясокомбінату. Нехай тоді спробує хто винести хоч кільце ковбаски. Удава можна виділяти на кілька годин контролерам пасажирського транспорту. Уявляєте, водій оголошує: "На маршруті працює контролер з удавом!" І вже не лежить він днями скручений, як пожежний шланг, а приносить зоопарку прибуток... Слона можна використовувати при гасінні пожеж, їжаків — на збиранні грибів, лелек — при пологових будинках... Треба, шановні, тільки трішки мізками розкинути... І не потрібна буде нам ніяка фінансова допомога. Премії щомісяця одержуватимемо, на слонів милуватися в Індію гайнемо, кошти дозволятимуть. Згадаєте Верезія. Я не одну організацію з прориву виводив... Ну, а тепер, шановні, думайте, мізкуйте, вносьте пропозиції, як ще можна живність нашу ділом зайняти. Даю вам на розмірковування два тижні...
Не знаємо, чим закінчилося таке "самофінансування", якби Власа Ярмолайовича не перекинули в іншу організацію. На прорив. Дуже, виявляється, він цінний кадр. Швидко вловлює "веління часу".
А в зоопарку — не оцінили...

  

БУДЬТЕ ЗДОРОВІ Й НЕ КАШЛЯЙТЕ

— А це що?
— Картоплі мішечок. Молода. Тільки з городу.
— Хлорофосом кропили?
— Боронь Боже! Екологічно чистий продукт!
— Що, зовсім нічим не кропили? А як же колорадські жуки?..
— А ми їм на вгороді корита поставили. Спеціально їх годуємо. Так вони біля тих корит лежать... Як свині! На картоплю й не дивляться.
— Гаразд, заносьте мішок. А це?..
— Це морква...
— З нітратами?
— Та де вони візьмуться? Ми тих нітратів зроду-віку не бачили... Хіба що в кіно... їй-богу!
— Не божіться, заносьте. А буряки привезли? Чи ви вважаєте, що борщ і без них можна зварганити?
— Ось і бурячки...
— З пестицидами?
— І без пестицидів, і без гербіцидів...
— Добре. А засмачувати чим?..
— Ось сальце і цибулька...
— Кладіть. Кабана соломою смалили?
— Соломою, соломою... А різали бензопилкою "Дружба".
— Кабана чи сало?
—  Сало. Бачите, яке товсте. У вісім пальців.
— Серйозно "Дружбою" різали? Чи жартуємо?
— Жартуємо...
— Ну й жарти у вас. Гаразд, на першу страву у вас продукти є. А на другу?
— А на другу... Ось гречка, пшоно, вермішель, перловка...
— Перловку можете забирати назад. Яка у вашого хворого болячка?
— Сhоrditis vocalis...
— Що ще за вокаліс? У нас лікарня, а не філармонія.
— То по-народному так — Сhоrditis vocalis. А по-науковому — запалення голосових зв'язок...
— Так би й казали. Добре. З продуктами у вас усе в порядку. З голоду, можна сказати, ваш хворий у нашій лікарні не пропаде. А ліки привезли?
— Привезли... Реnicillinum... Ось одноразові шприци, ось...
— Так, і з ліками у вас все нормально. А лікаря свого привезли?
— Якого?
— Ну, у вас же вокаліус. Значить — Вухо-горло-ніс. А по-народному — лора...
— А у вас хіба немає?
—У нас є Лора. Практикантка з медінституту. А справжній лор недавно звільнився. Свою фірму відкрив. Бо у нас, знаєте, зарплата невеличка. Та й ту нерегулярно виплачують. Медикаментів не вистачає. Ну, ви у курсі...
— Якщо треба лікаря, то привеземо. Іншого виходу немає...
— Точно привезете?..
— Точно...
—Тоді пишіть про це розписку і давайте вашого хворого у третю палату.
— А ліжко вам не треба? Бо ми й ліжко своє привезли.
— Ви б ще піч сюди притарабанили... Даремно старалися. Ліжка у нас є. Все-таки лікарня у нас, а не пляж! Давайте хворого.
—Хворого? А де ж це наш Ферапонтович? Хе, а хворого Ферапонтовича, виявляється, ми вдома забули. Голова з цими харчами, ліками, ліжками зовсім замакітрилася. Зараз привеземо.



Категорія: НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ | Додав: ales (12.01.2012)
Переглядів: 519 | Теги: Перемога, Мозкове, Перець, Михайло Прудник | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Київський час
Свята України
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Нас відвідали сьогодні
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 22
Наші друзі
Архів записів
Пошук по сайту
Copyright MyCorp © 2017 Безкоштовний хостинг uCoz