Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської областіСубота, 18.11.2017, 01:55

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню
Категорії розділу
ПОСТАТІ [8]
НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ [17]
НЕ СЛОВОМ ЄДИНИМ... [1]
БАГАТА (МАРУЩЕНКО) НІНА [4]
ВОРОНЕНКО РАЇСА ПАВЛІВНА [5]
ВЕЙСБЕРГ БОРИС СЕРГІЙОВИЧ [1]
ГОНЧАРОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ [3]
ГРИЦЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ [6]
ЄРОХА МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ [5]
КОЗИР ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ [2]
КОРНЮЩЕНКО ІВАН ПИЛИПОВИЧ [5]
МАТВІЄНКО ВІТАЛІЙ ДМИТРОВИЧ [1]
НЕСТЕРЕНКО ПЕТРО АНДРІЙОВИЧ [12]
ПАСЮГА БОРИС ОЛЕКСІЙОВИЧ [4]
ПРАВДЮК ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ [2]
САВЧЕНКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ [6]
СЕНЬКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА [2]
СЕРДЮК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ [1]
ТАРАСЕНКО ВІКТОР ІВАНОВИЧ [3]
ФАСТІВЕЦЬ ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ [2]
ШЕСТАКОВ ЛЕОНІД ПАВЛОВИЧ [1]
Наші захоплення
На своїй хвилі
Радио онлайн
Курс гривні
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
Форма входу

Головна » Статті » САВЧЕНКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ

ШЛЯХ ДО ВИЗНАННЯ
Березень 2010 року

Талановитий від природи


«Щоб стати справжнім журналістом, потрібно не тільки мати диплом, а й постійно працювати над собою», - такими словами розпочав свою зустріч зі студентами 4-го курсу Сумського державного університету відомий журналіст-нарисовець Віктор Кирилович Савченко.



    Твори цього автора завжди відрізнялися неабиякою гостротою та різкістю, але тим не менш були зрозумілими для всіх, адже писалися простою мовою, без прикрас. Провінційний хлопець, Віктор Савченко присвятив свої юнацькі роки нелегкій праці у шахтах Донбасу, силою свого таланту та наполегливої праці став відомим журналістом, працював і в газеті, і на телерадіокомпанії.

Проба пера
    Люди по-різному приходять у журналістику. Перші свої кроки до роботи зі словом Віктор Кирилович розпочав ще у шкільні роки. Згадує, як у дев'ятому класі вчителька з російської мови Уляна Степанівна оголошувала оцінки за твір, а він сидів і чекав своєї участі, тому що російську мову знав погано, адже у селі, де він народився, здебільшого користувалися білоруською говіркою. Знав також, що ті, хто отримали п'ятірки, напевно списали твір із розумних книжок. Він не міг так вчинити, адже хотілося самовиразитися по відношенню до героя, до твору, до автора.
    Років зо три, коли Віктор Кирилович уже закінчив школу та поїхав працювати на Донбас, необхідність вдосконалювати свою мову стала більш гостро, бо співробітники кепкували з його незвичного діалекту. Підручниками з мови для хлопця стали газети.
Так, переглядаючи газетну підшивку, серед сухого офіційного матеріалу юнак випадково натрапив на фотографію: коні в тумані на заході сонця. А під фотографією була проста, але надзвичайно поетична замітка, від якої повіяло чимось рідним. Ім'я, що стояло під заміткою, Віктор Кирилович запам'ятав на все життя: Василь Пєсков. Ця людина негласно стала для Віктора Савченка взірцем, наставником. Саме талант Пєскова допоміг Савченку стати справжнім журналістом. Твори відомого нарисовця неодноразово читалися Віктором Кириловичем зі сце¬ни, а зал аплодував стоячи, як таланту автора, так і майстерності виконавця.
    Писати для газети Віктор Кирилович почав в армії. Скільки ж щастя було в хлопця, коли опублікували його першу замітку. А ось другий матеріал «Его адрес - Счастье» був написаний уже в жанрі нарису, хоча сам автор про це навіть не здогадувався, адже не мав спеціалізованої освіти та не розбирався ані в жанрах журналістики, ані в принципах їх побудови. У цей час він починає активно   співпрацювати з районною газетою .

Зустріч із кумиром
     Про свою першу зустріч із Василем Пєсковим Віктор Кирилович розповідає з особливим трепетом. Це сталося, коли він збирався вступати на факультет журналістики Московського державного університету. Його твір та іспит з літератури отримали найвищий бал, а от іспит з російської мови Савченко провалив. Ще й наважився сперечатися з викладачем, яка поставила двійку. Оцінку він вважав несправедливою, тому негайно забрав свої документи. Перескладати іспит не захотів. Пішов з вишу, гримнувши дверима. Після такого нервового потрясіння хлопцеві захотілося випити, але оскільки нікого в Москві він не знав, тому вирішив поїхати до свого кумира - Василя Пєскова. Приїхав до «Комсомолки», запитав, де можна знайти Пєскова, і ... розгубився, адже до кабінету його улюбленого журналіста потрібно було їхати на ліфті, а провінційний юнак не тільки не знав, як користуватися цим чудом техніки, а й взагалі ніколи його не бачив. Згадуючи цей момент, Віктор Кирилович називає себе «дикарем», на все життя він запам'ятав погляд та стриману усмішку дівчини, яка допомогла йому дістатися потрібного поверху.
     Більше ніж дві години розмовляв Віктор Кирилович зі своїм кумиром, який відразу звернувся до хлопця, як до старого друга, перечитав усі його газетні замітки і сказав, що такі хлопці потрібні в журналістиці. Одного слова Василя Пєскова вистачило б для того, щоб Віктор Савченко став студентом МДУ, але хлопець не дав йому цього зробити, сказавши, що завітав до редакції не за цим.
     Після першої зустрічі зав'язалася переписка. Тепла, дружня. Досі Віктор Кирилович зберігає листи свого улюбленого журналіста як дорогу реліквію.

Творчий шлях
   Школу життя Віктор Кирилович пройшов у районній газеті: працював коректором, літературним співробітником, завідувачем відділу листів, заступником редактора газети. Тринадцять років був власним кореспондентом газети «Правда України» в Сумській області, після чого одинадцять років - директором Сумської обласної телерадіокомпанії .
    Ніколи за свою практику Віктор Савченко не користувався диктофоном, адже диктофон, на його думку, сковує люди¬ну, не дає їй розкритися повною мірою. Його диктофон - серце і душа, лише пропускаючи матеріал крізь них, можна написати гарний твір. Свої теми черпав із життя, підмічав усе, про що говорять, що відбувається навколо. На його сенсаційні матеріали звертали увагу як українські, так і зарубіжні видання. Спілкуючись з людиною, Віктор Кирилович завжди намагався розмовляти простою мовою, зро¬зумілою всім, чого прохав і від свого співбесідника. Намагався не допускати помилок, адже помилки в газетах можуть дорого коштувати як автору, так і герою матеріалу.
    Зізнається, що двічі за своє життя не виконав редакційного завдання, про що й досі не шкодує. Перше - завдання головного редактора газети «Правда України». Завдання полягало в тому, щоб написати нарис про героя праці, відомого механізатора в Сумській області, якому вперше в Україні була присвоєна державна премія СРСР. Коли Віктор Кирилович приїхав до села, де мешкав його майбутній герой, то самого винуватця події не застав, тому вирішив звернутися за допомогою до співробітників та батьків. Багато теплих слів почув кореспондент на адресу чоловіка, особливо від батьків, списав увесь блокнот, сподівався на цікавий нарис, але так і не зміг написати його, бо виявив, що за останні 10 років ні разу не відвідав «герой» своїх батьків, хоч і мешкав по сусідству. Не захотів Віктор Кирилович «малювати ікону» з такої людини, прийшлося писати пояснювальну на ім'я редактора.
     У друге не захотів писати про особистого водія Л. І. Брежнєва, який звідкілясь виявився у Шосткінському районі. Інтуїція підказувала: щось не так з цим чоловіком. З'ясувалося, що це вже тринадцятий водій Брежнєва на весь Радянський Союз. Знову довелося пояснювати, чому завдання не виконане.

І на останок
    Закінчуючи розмову, Віктор Кирилович побажав присутнім бути в постійному творчому пошуці, бути принципіальними, адже журналіст - це не та людина, яка повірить на слово, тож кожне слово потрібно перевіряти, не допускати помилок. Побажав також знайти свій шлях та стати справжніми, гарними журналістами, а якщо не журналістами, то просто справжніми людьми.

Марина КРИВШЕНКО




Категорія: САВЧЕНКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ | Додав: ales (09.01.2012)
Переглядів: 961 | Теги: САВЧЕНКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ | Рейтинг: 4.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Київський час
Свята України
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Нас відвідали сьогодні
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 24
Наші друзі
Архів записів
Пошук по сайту
Copyright MyCorp © 2017 Безкоштовний хостинг uCoz