ІЛЮЗІЇ
Виїжджаю на літо із міста
До природи і тиші села.
Стежка вранці у ліс промениста
У дитинство немов повела.
Понад річкою мрійні тумани.
Попід лісом будяк і полин.
Де ти, спогад, наївний і званий?
Озовись, усміхнися, прилинь.
Ще учора був повен ілюзій,
Що розтали, мов сніг навесні.
Щезли привиди, мрії і друзі.
Світ змалів, небокрай помарнів.
Все життя це - ілюзії ніби.
Потім сонце вже наче згаса.
І зникають, як вигадки, німби.
Зрозумілі стають чудеса.
Може, й краще: настало прозріння,
Розвидняється людям усім.
Отже, буде густе колосіння,
Якщо був життєдайний посів.
|
