Нещодавно  жителі Миропілля відзначили вельми приємну подію- виповнилося 125-річниця як у нашому колишньому містечку при чоловічому училищі було відкрито першу безплатну земську бібліотеку. За ініціативою повітової влади нею опікувався князь Петро Долгоруков .

Йому допомагав священник Миколаївської церкви Георгій Лазарєв. Цей масовий культосвітній заклад уже на перших порах мав 718  книг, з них 197 збірок прозових і поетичних збірок, знаючи князя як палкого бібліофіла, подарував бібліотеці  Московський комітет грамотності. Фінансове і інше забезпечення  у здійснювалося з різних джерел. Це благодійні внески і  першим виділив власні кошти на придбання книг  на суму 30 руб. князь П.Долгоруков. Були пожертви товариства селян, щорічно 100 руб. виділяло повітове земське управління. У 1898 році  на потреби бібліотеки  33 руб. 60 коп.надійшло від  волосної  влади. Тож за перші три роки ще було придбано книг на суму близько 500 руб. Це немала сума на той час. Завідуючий  Петро  Коноплін був, звісно,  задоволений такою турботою про створення належного книжного фонду, яким користуватися забажало 850 жителів містечка.

Контингент читачів був різноплановим.  Охоче відвідували бібліотеку юні міщани. 338 учнів миропільських  земського, церковно-приходського та інших училищ мали до смаку цікаву літературу. Випускники навчальних закладів, а це вже студенти, працівники, службовці, з бажанням також відвідували храм людського розуму. Таких було не менше 400 чоловік. Близько ста читачів – це жителі містечкового стану , з навколишніх сіл. Усім подобалося , що книги з бібліотеки видавалися і додому як місцевим, так і сельчанам з недалеких населених пунктів Миропільської волості.

Запити читачів бібліотеки були різносторонні.  Найбільше цікавилися  літературою духовно-морального, історичного змісту. Переважали твори класиків російської та зарубіжної літератури, праці науковців з питань сільського господарства, природничого плану.  І ці запити постійно зростали, адже  у містечку була чисельна читацька аудиторія, адже грамотності людей  навчали у кількох місцевих освітніх закладах, Додому поверталися і окремі випускники середніх чи вищих навчальних закладів тодішньої держави. Тож Миропілля на той час вже вирізнялося цим серед більшості навколишніх поселень. І місцева влада постійно дбала, щоб бібліотека поповнювалася новою літературою на різні смаки вибагливих читачів. Та було підраховано, що лише 6 відсотків від загальної кількості населення користувалися нею, а це вважалося занадто мало для вирішення завдань народної освіти в Миропіллі.

Як свідчать матеріали повітового земського управління на одному із засідань це питання обговорювалося активно, тож прийняли позитивне відповідне рішення. Крім виділення коштів для придбання книг, розширення книжкового фонду, розпочали створювати у населених пунктах народні хати-читальні. У регіоні їх з’явилося 16. Так, у 1903 році  вони вже функціонували в Осоївці, Великій Рибиці, діяла читальня ще  і при Миропільському  початковому народному училищі. У їх статутах передбачалося, що народні бібліотеки створені з метою, щоб  надати населенню для читання достатню кількість різноманітної літератури. Користувачі книжкового фонду повинні були  допомагати у навчанні грамотності своїх земляків.

-У нашому селі нині працює дві бібліотеки, одна для дорослих, інша-для дітей,-розповідає завідуюча дитячої  С.М. П’ятикоп .- Вони  обслуговують 900 читачів, їх фонд становить більше 8 тисяч книг. Крім того, у місцевій ЗОШ  I-III ступенів також є невелика читальня.

Світлана Михайлівна повідомляє, що сільські бібліотеки проводять, крім видачі книг, різноманітні заходи. Для них прикладом є робота колишньої завідуючої Євфросинії Давидівни Гончаренко, якій за сумлінну багаторічну працю на посаді завідуючої бібліотеки було присвоєно високе звання заслуженого працівника культури УРСР.

.Та про подібне у більшості населених пунктів років сто тому і більше і не мріяли. Книгозбірні мали лише багатії. Одна з них згадується  жителями села Грунівки, де місцевий землевласник В.Барятинський зібрав бібліотеку для власної забаганки. Придбавали книги для своїх домочадців небідні люди Славгорода,  Гречанівки, Великого Бобрика, Угроїд . Лише у другій половині ХIХ століття почали з’являтися народні безплатні бібліотеки, але вони були під неослабним контролем місцевої влади, а також духівництва. Насамперед , переглядався книжковий фонд, не вся література могла потрапити туди, Перевага віддавалася релігійній, монастирській тематиці.  \Для широкого загалу бібліотеки розпочали відчинятися на початку ХХ століття. Вони діяли у Рясному, Краснопіллі, Мезенівці та інших селах.

Нині ситуація інша. Бібліотеки є, читачів не обмаль. Але не скрізь вони своєчасно  поповнюються новою літературою, є проблеми з кадрами. І на спомин приходить князь П. Долгорукий, який створив у Миропіллі першу в окрузі бібліотеку. Можливо і тепер з’являться подібні благодійники, щоб у цей непростий час  творити для земляків диво з книгами.

О. КОЗИР